Лівія з роду Воранор. Розділ 6. Жаннет, кларнет та каберне

5. Сценарій №3

6. Жаннет, кларнет та каберне

 — Ти зіграла блискуче, — пролунав мелодійний голос за спиною Лів.

Вона здригнулася від несподіванки. Де поділася гострота її вампірського слуху?
Жаннет грайливо усміхалася. В обох руках вона тримала по келиху вина.
— Вип'ємо за перемогу? — подала один з них Лів. — Каберне. Бармен запевняє, що це вино старше за мене. Але я йому не вірю, — в очах жінки танцювали пустотливі вогники.
— Чому Андре не тобі дав сьогоднішню головну роль? — Лів знаком відмовилася від напою.
— О, люба, тобі не завадить трохи розігріти твою холодну кров, — червоні губи Жаннет танцювали в посмішці.

— Мені неприємний навіть запах цього перекислого соку, — Лів скривилася. Їй зовсім не хотілося виглядати розпещеною синьйорою, але, схоже, вона такою і була.
— Лише один ковток, — Жаннет ніколи не відступала перед запереченнями.
Лів узяла келих, знаючи, що всі відмовки марні. До того ж, їй дуже хотілося поговорити з чарівною австралійкою. А перед тим, як вона розповість чергову історію зі свого бурхливого особистого життя, і справді краще було випити.

— Ти живеш так далеко від справжнього життя! — засміялася Жаннет. — Але ось ти тут, і, озирнися — вона окреслила півколо келихом, зупинивши його навпроти одного з гостей, — хіба не приємно вибратися на полювання.
Лів подивилася туди ж і побачила юнака, худорлявого, з чорним коротким волоссям. Він підкидав і ловив пляшки, зливаючи коктейлі для двох дівчат. Одну з них Лів уже бачила, її горло було задраповане важким кольє.

— Ходімо пройдемося, — запропонувала Лів, не бажаючи розвитку теми. Вона не збиралася знову пити кров прямо з людини. З неї досить ранкового неприємного досвіду.

Неприємного?

Жінки залишили келихи просто під платаном. Свій Жаннет спустошила, а Лів вилила вино на траву. Вони вирушили вглиб парку, який, судячи з недалекого шелесту прибою, спускався до моря.

— Я давно тебе не бачила, пташко, — Жаннет взяла супутницю під руку. — Ти встигла стати ще прекраснішою. Клімат Італії тобі на користь.
— Після сорока років роз'їздів Африкою, Італія — ​​найкраще з місць, — у Лів перед очима пронеслися багаті хмарочоси столиць і огидні нетрі передмість, нічна Сахара, з її прохолодою та рятівною відсутністю запахів (якщо не брати з собою верблюдів), мова, яка на папері виглядала ще чарівніше, ніж звучала. — Багато дивовижного трапилося в Африці, але Італія завжди буде кращою. Там бабусин будинок — єдина матеріальна спадщина роду Воранор. 

— І в очах наче додалося щастя, — озвучила ще одне спостереження Жаннет.
— Це тому, що я нарешті зустрілася з братом! — Лів озвучила причину свого щастя.
— Артур повернувся? — у голосі Жаннет звучав подив.

І щось ще... Несхвалення наче.

— Так. Ти знаєш його? — Раніше вони ніколи не говорили про брата Лів. Можливо, Андре розповідав Жаннет про нього.
— Особисто не знайома. Але багато чула. Син дому Воранор не може бути маловідомим.
Кам'яна стежка привела їх до піщаного пляжу. Місячне світло поблискувало сріблом на хвилях.
— Вже йде на спад, — сказала Жаннет, глянувши на нічне світило. — А я найсильніша в повний місяць. Жінка легенько доторкнулася до брошки, яка сколювала ліф її сукні.

Лів уперше звернула увагу на цю прикрасу. Брошка мала форму круглого місячного диска із зображенням чорної троянди по центру. Диск, схоже, був виконаний із білого золота. А троянда, швидше за все, із чорної емалі. Прикраса якнайкраще підходила до перлинного кольору сукні Жаннет.
«Місяць і чорна троянда — вони завжди в неї на прикрасах, — згадала Лів».
— Місяць — знак мого роду, — чи перехопивши її погляд, чи то продовжуючи думку, підтвердила Жаннет. — Усі жінки пов'язані з ним, ти ж знаєш. Але вампірки з роду Мунроуз — особливо. Кожна з нас народжувалася лише коли Місяць у повні.

— Неймовірно! — вирвалося у Лів.
— Ти прожила понад сотню років, і тобі все ще щось здається неймовірним? — засміялася Жаннет. — Втім, я забуваю, з ким ти живеш. Андре дозволяє тобі бачити не далі стін чергової фортеці.
Лів навіть трохи образилася за ці слова. Їй хотілося сказати щось на захист чоловіка. Захотілося виплеснути всі історії про її життя у марокканському Рабаті. Там вона бачила стільки «реального світу», що це жахало. Але й захоплювало водночас. Тільки більше того вечора Лів хвилював герб Мунроуз.

— А чому троянда чорна? — спитала вона.
— О, це від Ронела — мого прапредка, — з ентузіазмом почала розповідати Жаннет. — Він був одним із перших вампірів, який освоїв таємні знання природи, те, що люди називають чаклунством. І вгадай, хто був його учителем?
— Андре?
— Тоді він ще називав себе Наредом. Таким було його давнє ім'я.
Лів цього не знала. Чи багато вона взагалі знала про свого чоловіка?

— Перше, чому навчився Ронел, — це заклинати на пелюстках троянди, — продовжувала Жаннет. — З їхньою допомогою він міг впливати на погоду, на поведінку тварин та людей. У процесі заклинання квіти ставали чорними. От він і намалював на своєму плащі троянду шматочком вугілля. А коли зустрів мою пра-пра- і скільки там ще раз прабабусю Манелі, вони поєднали свої життя і свої символи. Так виник рід Мунроузів.

— Треба ж, — Лів перевела погляд із Жаннет на Місяць. Вона вкотре спробувала згадати, що зображено на сімейному гербі Воронор, але в неї, як завжди, нічого не вийшло. Коли Лів була маленькою і ще жила в бабусиному домі, батько показував їй цей герб і розповідав, що позначає зображене на ньому. Але тепер вона пам'ятала лише розмиту картинку, в якій навіть обличчя батька давно втратило чіткість ліній. Коли їй знову вдалося побувати в будинку бабусі, в ніч перед зустріччю з Артуром, вона намагалася знайти щось із сімейних реліквій. Але вони безслідно зникли разом із своїми колишніми господарями.

— Що ти чула про нього? — запитала Лів після тривалої паузи.
— Про кого? — Жаннет уже й забула, що вони згадували про Артура.
— Про Воронора, який не може не бути відомим, — нагадала Лів.
— А, так, твій братик, — Жаннет широко посміхнулася. — Багато цікавих історій про нього ходить.
— Наприклад, — Лів відчутно напружилася, наче готувалася до удару.

— Гм, приклад… — Жаннет уперлася рукою в бік і на мить стиснула губи — Та, знаєш, просто багато всяких вампірських пліток...
— У тому й річ, що не знаю, — Лів підійшла до неї впритул і зазирнула у величезні сині очі. — Я не бачила його від самого мого дитинства. А тепер, коли він повернувся, це вже не той Артур, якого я знала. Андре продовжує ненавидіти його. Але чому? І це у них взаємно. Причини мені невідомі. Як були, так і лишаються.

— З цим я тобі не допоможу, Лів. — серйозно відповіла Жаннет. — Але знаю ось що: твій братик водиться з відьмами. З чистими відьмами, а не чаклунками-вампірками. Нагадаю тобі, що перша відьма вбила безсмертного (до зустрічі з нею) творця вампірів. З того часу і ворожнеча. Артур зблизився з людьми, мало не поріднився з відьмами — не дивуйся, що його недолюблюють Андре, я та ще сотні вампірів.
Лів хотіла запитати, що означало «мало не поріднився», але Жаннет додала ще дещо приголомшливе:

— Кажуть, це відьми обдарували його всіма багатствами, якими він зараз світить на всю Італію. Але це лише плітки, пташко, — Жаннет обійняла Лів за талію. — Їх багато, і хто знає, чи є хоч в одній із них правда?
Зверху, з бенкетного місця, долинали мелодійні переливи кларнету. Їх доповнили клавішні, а потім і легкі ударні.
— Ходімо, подивимося, хто грає, — запропонувала Жаннет.

Тільки тепер Лів звернула увагу, що підбори повністю загрузли в піску. Варто було роззутись, перш ніж вони ступили на пляж.
Жаннет теж посміхнулася, глянувши на свої ноги.
— Нічого, пісок — не цемент, — з бойовим запалом сказала вона. — Все осиплеться, поки ми піднімемося нагору.
За час їхньої відсутності на банкетній галявині відбулися зміни: музикантів побільшало, а от гостей поменшало. Починалася друга година нової доби.

Не дивно, що більшість людей під тим чи іншим приводом вже відкланялися.
«Нарешті, — подумала Лів, — тепер і тут можна дихати вільно».
Свіжість нічного повітря майже нічого не псувало. Крім запаху крові, який тягнувся від старанного кларнетиста — він злегка поранив долоню. І цей запах був настільки сильним, що заважав думати про щось інше. У голодних вампірів нюх загострюється, а Лів була голодна. І вона не могла забути, наскільки смачною є кров, яка ще не втратила температуру людського тіла.

— Не морщ свій чарівний носик, люба, — Жаннет уже встигла роздобути новий келих вина. Цього разу білого. — Цей хлопчик гарантовано дуже смачний. На вигляд він не такий вже й поганий.
Лів здригнулася від несподіванки. Її підловили. Недобре так гримасувати на людях. Вона миттєво заспокоїла обличчя, надавши йому абсолютно неупередженого вигляду.
— Не такий уже й поганий? — її тон став дещо зверхнім. — Цей довгов'язий чоловічок із волоссям кольору мокрого піску?

— Він самий, — Жаннет посміхалася, не зводячи очей з кларнетиста. — Думаю, коли його виступ закінчиться, я попрошу провести мені персональний урок гри на цьому диво-інструменті.
Лів знову скривилася. Але цього разу лише подумки.
— Як можна підпускати до себе людину? Жаннет! Ти ж така розкішна жінка! Будь-який вампір був би щасливий опинитися поряд з тобою. Тим більше, на твоє запрошення. А ти тягнеш до себе в ліжко людину? Не здивуюсь, якщо ще й кров його вип'єш.

Випаливши все це Лів раптом злякалася, що подруга образиться. Але на обличчі Жаннет грала та сама посмішка —  «у мене є план на залишок ночі».
— Ах, Лів, ти ще така юна! І так недосвідчена. Ти не знала нікого, крім свого Андре, який, певна, у ліжку не менш консервативний, ніж на роботі.
Лів напружено стиснула щелепи.

— Бачу, злишся, — Жаннет зробила черговий ковток і глянула на Лів поверх келиха. — Я ввігнала дротик прямо в яблучко. Ну, нічого, консерватори теж бувають нівроку. Принаймні вони регулярно виконують свій подружній обов'язок.
Лів проклинала себе за те, що зав'язала цю розмову. Але тепер подітися було нікуди. Про чоловіків Жаннет любила поговорити найбільше, а вони й досі говорили на зовсім сторонні теми.

— А цей хлопчик гарячий, — продовжувала австралійка. — Одразу видно. Років двадцять п'ять, — прикинула вона. — Сподіватимемося, у нього залишаться сили для гідного завершення цієї чарівної ночі.
Лів зауважила, що кларнетист зустрівся поглядом із її подругою.
«В його очах танцюють ті ж бісики, що й у неї, — подумки зазначила вона. — Можна не сумніватися — ніч вони завершать гідно».

Їй же залишалося тільки знайти Андре і попросити, щоб їхній літак скоріше злетів у повітря. Якихось пару годин, і вона опиниться вдома, у своїй надійній фортеці. Далі від людей з їхніми запахами, винами, хтивими поглядами та гарячою кров'ю.

Дві таких бурхливих ночі за один тиждень було для Лів забагато. Тепер їй просто необхідні кілька діб спокою, коли вони з Андре просто ходитимуть на вечірній пляж, гулятимуть вночі мальовничими околицями їхньої вілли, а вдень будуть займатися вдома кожен своїм. Вона читатиме книги чи гратиме на скрипці, збиратиме квіти в саду і складатиме букети. Він — сидітиме перед моніторами з дуже зосередженим виглядом, роздаватиме вказівки по телефону або відеозв’язку.

Лів дуже хотіла туди, в ці прості їх спільні будні. Вона сподівалася, що стосунки її чоловіка з братом якимось дивом скоро покращаться. Для початку їх потрібно було звести разом. Зрештою, ще була Анжеліка. Лів здавалося, ця дівчинка здатна пом’якшити ставлення Андре до Артура. Варто було влаштувати спільну зустріч для них всіх якнайшвидше.

7. Лялька