Аудіокнига "Це все була я" Сафі Байс + текст

 

Це все була я. Зізнаюся. Ну от, тепер ти знаєш і в тебе є докази. То що зробиш? Думай швидше, бо це моє зізнання може й зникнути. А от що точно залишиться – так це багато дрібних афер, які ведуть до твого IP. Насправді це не абсолютне зло. Мої боти, запущені з твого ноута, заробили чимало грошей для благодійних фондів. Для абсолютно реальних фондів, які справді допомагають постраждавши від війни, притулкам для тварин, людям зі смертельними захворюваннями. То за що ж тут судити? А якщо судити, то мене чи таки тебе?

Гаразд, почну від самого дня, коли ми вирішили розійтися. Ця історія займе кілька сторінок. Сподіваюсь, ти здатен прочитати аж так багато тексту.

Це був вівторок, як зараз пам’ятаю, страшенно спекотний вересневий вівторок. Майже повна протилежність сьогоднішньому прохолодному червневому понеділку. Ми сиділи на веранді твого будинку. В горщиках саме починали розквітати маленькі помаранчеві орхідейки. Звичайно ж, це я їх туди притягла. Підозрюю, за зиму вони в тебе пропали. Ми планували поїздку в Карпати. Обирали між Ворохтою – зручне місце, бо туди був прямий потяг з Полтави і Яблуницею – мальовничим селом неподалік Ворохти. Буковель як варіант ти одразу відрізав своїм мало не улюбленим словом «дорого».  Де ж, як не в тривалих мандрівках, люди краще можуть зрозуміти чи справді підходять один одному? Виявляється – на веранді. Все стало абсолютно очевидно в той день – ми не хотіли більше бути разом. Жоден з нас. Не могли домовитися навіть про найменші дрібниці. Дратувалися від слів один одного. І поцілунки вже не допомагали, як раніше. Ні, вони теж почали дратувати. Якщо не сказати гірше – викликати відразу.

Тож ми визнали, що вже приїхали до нашого фінішу, так і не вирушивши у спільну поїздку. Вирішили розійтися дуже мирно й цивілізовано, підтримувати зв’язок, допомагати один одному, якщо не придумаємо, кого ще покликати на допомогу. В цьому всьому була лише одна неприємність – ти озвучив усе це першим. Виходило, що це ти мене кидаєш. Хоча я думала, як позбавитися цих стосунків вже не один тиждень. Боялася залишити тебе ображеним тридцятирічним хлопчиком, якому розбили серденько. Але не було там що розбивати, як виявилось. Не було тієї неземної любові, про яку я безкінечно від тебе чула напочатку. Цілком вірогідно, ти вже тоді переписувався зі своєю нинішньою дівчиною. Або з кількома одразу, просто клюнула лише ця. І от коли вона вже була на гачку, я й почала тобі дещо муляти. Переписки переписками, а зустрічатися одразу з двома – то була б для тебе непроста справа. І дорога. Навіть якщо бачитися лише по вихідних. Хух, навіщо ми взагалі починали наші стосунки? Мабуть, щоб з цього вийшла історія чарівних ботів-благодійників.

Ти пішов зібрати мої речі в спальні, а в мене одразу ж народилась ця ідея. Я налаштувала на твоєму ноуті віддалений доступ для свого і зробила все необхідне, щоб для тебе це залишалось непомітним. Потім забрала свою зубну щітку з твоєї ванної кімнати і той дріб’язок моїх речей, які жили в твоєму домі. Ти відвіз мене в гуртожиток Аграрної академії. Це був крах мрії студенточки про полтавського чоловіка з красивим будинком. Але це був також початок грандіозної і невловимої афери. Чи, точніше, цілого пишного букету афер.

Є такий стереотип, що дівчата ріжуть волосся під каре після того, як розходяться з хлопцем. Моє волосся було тоді коротшим за цю стрижку. Та саме слово «каре» не йшло мені з голови. Десь ще я його чула. Щось пов’язане з картами. Довелося забити в пошук, бо так толком і не згадала. Мені сподобалося те, що я знайшла. Каре – комбінація в покері з чотирьох карт одного номіналу плюс ще однієї іншого. Майже безпрограшна. Якщо вміти грати. Таке каре я і зробила. Чотири боти-королі плюс дама-кікер.

Зараз тебе з усіма ними познайомлю. Вони жили буквально перед твоїм носом, а ти навіть не знав про їх існування. Не знав би й далі, якби я не надумала писати зізнання. А я надумала, бо це нестерпно – зробити щось таке глобальне, та про це ніхто не знає. Навіть ти, а якби не ти, цього всього ніколи б не сталося. Зараз я розумію серійних убивць, яких роками ніхто не може зловити, а потім вони самі приходять і здаються. Довго в собі таємниці не виносиш. Вони завжди рвуться на волю. Їм хочеться бути почутими. Бодай ще однією людиною.

Отже, Чирвовий король – Дмитро з Києва – персонаж на міжнародному сайті знайомств, який не дуже популярний у нас, але там сидять мільйони людей з різних країн. В кожного короля твої фото, тільки трохи змінені в кількох мобільних додатках. Дуже зручно, що твоє обличчя виглядає гармонійним, можна сказати приглушено красивим, воно не з тих, яке вихопиш поглядом у натовпі. Поки не знаєш тебе, звичайно. Сірі невиразні очі, пшеничне волосся, звичайний овал – все це не привертає забагато уваги. Ну а після кількох змін на фото, тебе в них не розпізнали б навіть дуже близькі люди. В тебе вони є, до речі?

Дмитро з Києва – кароокий шатен. Портретне фото, в повний зріст на лісовій дорозі та одне пляжне. Дмитро – ІТ-шник, в якого мало часу на переписки і ще менше на знайомства вживу, та він втомився від самотності, тож мріє знайти свою другу половинку онлайн. Знав би ти, з якою любов’ю я прописувала ці короткі історії кожного з королів. Це тобі я їх передаю коротко й сухо, всю мою зворушливу творчість ти однак не оціниш.

Дмитро шукав жінку між тридцять п’ять і сорок років, хоча не проти був і трохи старшої. Йому самому тридцять шість та він ніколи не страждав ейджизмом і не збирався. З усіх королів цей попрацював найкраще. Жінки у віці біля сорока років наче й мають вже чимало різного роду досвіду, та все ж дуже чутливі до теплих слів і щирого співпереживання. Їм подобається, коли їхні погляди на життя, а особливо – плани на майбутнє, багато в чому перегукуються з поглядами й планами співрозмовника. І з легкістю жертвують гроші як фондам допомоги безхатнім тваринкам, так і онкологічним центрам. В мене досі до цих жінок одне незадане питання: чому вони не робили цих пожертв до знайомства з Чирвовим Королем? Невже лише після кількох гігабайтів чатиків на сайті знайомств вони дізнавалися, що у світі існують такі проблеми?

Мої королі ніколи не просили грошей для себе, тож не насторожували, як типові мережеві шахраї. Зрештою, вони взагалі нічого не просили. Просто нативні вставочки в розмову, в дусі «Вчора не виходив на зв’язок, навідував дітей в онко-центрі. Ні, там немає когось із моїх рідних. Та насправді ж не буває зовсім чужих дітей чи чужого болю. Якщо погано одній людині – ми всі це відчуваємо, просто дехто відвертається від таких почуттів. Намагається їх ігнорувати. Думаю, в цьому корінь тривожностей і депресій начебто благополучних в усьому людей. Та коли живеш не лише для себе, коли можеш зробити життя кращим хоча б для ще однієї живої душі, вся повсякденна рутина наповнюється і сенсом, і радістю. Це те, що тримає мене на плаву в шаленому ритмі столиці. Допомагати так приємно, мрію про часи, коли ми зможемо робити це разом».

Чирвового короля я створила ще в жовтні й діяв він аж до цього червня. Ввесь цей час всі його переписки я вела сама. Це займало нереально багато часу, тож іншим трьом королям довелося бути ботами від самого початку. Як це мені вдалося прописати аж три боти? Пішла на одні страшенно дорогі курси. Щоб їх оплачувати  ̶  працювала таксисткою по вихідних. Дяка батькові, який буквально випхав мене здавати на права щойно відсвяткували мої вісімнадцять.

Король Бубновий з’явився на початку грудня. Блондинистий Артем з Вінниці, твій ровесник, він написував дівчатам-художницям – знаходив їх у фейсбук-групах різних галерей. Кілька днів спілкувався загальними фразами, робив компліменти не зовнішності, а творчості. Після легенько хизувався своїми внесками в фонди, які займалися арт-терапією та надавали різного роду допомогу митцям з особливими потребами. Якщо дівчина писала нерозбірливим суржиком або її відповіді були ну надто непередбачувані – Бубновий король не міг нічого вдіяти й просто зливався. Не дивно, що він не був і близько таким успішним, як Чирвовий. Та все ж, його автоматичні дії принесли тим фондам майже вісімдесят тисяч гривень. Звідки я знаю? Благодійниці, не всі, але більшість, виставляли скріпи своїх внесків. Найчастіше саме виставляли в сторіз або навіть постом, а не відправляли в наш з ними чат. Тож, я так собі прикидаю, кожна з них теж підбила інших на таку благодійність. Твої  фото і мої тексти принесли цьому світу справді багато користі.

Піковий король, попри стереотипну зловісність масті, був теж дуже милим добродієм. Фото твоє стареньке, із самого дна архіву на диску D, майже не редагувала. В тебе там все одно ще набагато тонше, ніж зараз обличчя, і довше волосся. Плюс чорні окуляри. Для сайту знайомств чи соцмереж цього було б замало, але Пікового Короля Данила (історію ти й близько не знаєш, то нащо я оце старалася з іронією?) я створила для Телеграм. Даня додався до каналу з фото-фішками для любителів мобільної зйомки. І розіслав десяти відсоткам підписників вітальні повідомлення. Представлявся коучем з продажу мобільних фото. За донат на буь-яку суму в один з благодійних фондів, посилання на які додавалися, обіцяв покрокову інструкцію про те, як же ж і де продати в Інтернеті свої фото, навіть ті, які на телефон зроблені. Гайд цей люди справді отримували. Він являв собою підбірку стандартної інфи, яку за пару хвилин можна нагуглити. Але ж ніякого обману, правда ж? Були ті, хто писали, що то туфта. Та дехто надсилав і слова вдячності, радів, що справді має деякі фінансові успіхи на фото-фронті. Коли почалася війна, Піковий король розширив свою діяльність на більшу кількість каналів. І, можеш уявити, досі його ніде не заблочили.

Хто постійно втрапляв у блок, так це інстаграмний Трефовий король. Що безкінечно мене засмучувало, бо йому я наробила аж дев’ять красивезних фото. Ти там схожий на ожившу зірку аніме. Чорне, трохи подовжене волосся, темні густезні (в хорошому сенсі) брови, на одній крихітний шрамик. Було б мені п’ятнадцять – цей Алан – син українських емігрантів в Аргентині – став би моїм крашем. Поки я гралася з обробкою фото й думала, якою ж буде діяльність цього хрестика, почалася війна. Тож Алану дісталася функція розсилати реальні новини про перебіг подій. Спочатку просто, щоб поширювати інформацію, про донати навіть не йшлося. Першою ціллю була російська аудиторія, та під кінець березня довелося визнати, що крім численних блокувань Алану так нічого не досягти. Тоді він переключився на українські діаспори в країнах Південної Америки. Не дарма ж я вчила іспанську.

Алан автоматично лайкав сторіз південноамериканців, потім відправляв текстове повідомлення й відео останніх на той момент руйнувань. Якщо отримувач повідомлення відповідав у дусі «чим я можу допомогти?», йому прилітали реквізити одного з фондів допомоги постраждалим. Звичайно, блоки продовжувались. Та вже не так часто, як у перший місяць. Та й у Трефового короля вже існувало кілька профілів-клонів. Алан не був нав’язливим, діяв дуже мінімалістично в плані повідомлень. Завжди дякував за фінансову допомогу, якщо йому про неї повідомляли. Якщо ж писали, що грошима не допоможуть, дякував наперед за можливе поширення інформації його співрозмовником.

Пам’ятаєш, в останні дні лютого ти дзвонив, питав як я? Це було страшенно приємно. Хоча тоді наче всі всім дзвонили. Але я не наважилась подзвонити тобі першою. Зрештою, на той момент мені було соромно, що я порпалася в твоїх фото. І ще боялася, що чимось в розмові можу себе викрити. Та ми поговорили чисто формально. Ти теж був наче ботом. І хоч я бачила тебе по відеозв’язку, це не робило нашу розмову живішою. Ти багато говорив, і про те, що ваші бурові законсервують на невизначений термін, і навіть про власний страх і відчуття вибитої з-під ніг землі. Й ні слова про дівчину, з якою, як я вже знала, ви зустрічалися ще з грудня. Взагалі ні згадки, наче її й не існувало. Я не могла влізти у ваші переписки в Інсті – ти не заходив туди з ноута, але через Вайбер бачила, що ви досі разом. Дуже вдячна, що ти не виставляєш нормальних фото на своїх сторінках в Інстаграмі й Фейсбуці. Лише страшненькі селфі з шашликів або рибалки – там ти майже нічим не схожий на жодного з моїх прекрасних королів.

Я тобі теж не розказала, що вже познайомилась зі своїм тепер уже чоловіком. Така вже в таксистів робота – часто з кимось знайомишся. І одне з цих знайомств виявилося аж таким серйозним. Збулася моя таємна мрія про чоловіка, який сам любить готувати – він піцайоло, та на домашній кухні творить не лише піци. Гаразд, не буду вантажити тебе зайвою інформацією, давай краще розкажу ще про кікера.

Моя Чирвова дама – карта, яку я довгий час не пускала в хід. І часу на неї не залишалося, і кожного разу, коли я майже приступала до її створення, впадала в незвичну для мене прокрастинацію. Пройти урок англійської в мобільному додатку, заварити чаю, знайти, що з’їсти з чаєм, якщо нічого не знаходжу – сходити в магазин, включити до чаю серіальчик… А я ж насправді не так вже  люблю той чай, ти ж знаєш. Мені аби чашка кави була хоч раз на добу. Та от я перетворилась на просто таки британку, якій постійно час було пити чай. Так міг минути цілий день. Або ж я поверталася до діалогів Дмитра – Чирвового короля, що теж прокрастинація, бо запланована справа – розіграти нарешті даму – все відкладалася та перевідкладалася. 

Була величезна спокуса взяти для профілю Чирвової дами фото твоєї дівчини. Зелені величезні очі, трохи кирпатий носик, загалом тонкі риси – таке обличчя виділяється з безкінечного потоку профілів у будь-якій мережі. Історій про фейкові профілі, які створюють з різною метою, іноді навіть просто щоб позлити оригінал, мільйони. Та в мене зовсім не було бажання шкодити цій дівчинці. Зрештою, вона вже сама знайшла на свою голову найгірше, що могло з нею статися – тебе.

І Чирвова дама теж мала приносити гроші. Для неї я обрала фонд підтримки жінок, які постраждали від домашнього насилля. З дитинства пам’ятаю, в нас часто ночувала сусідка, яку час від часу ганяв навколо хати п’яний чоловік. І коли вона не бігла достатньо швидко й не встигала сховатися, залишав на її обличчі хоча б одного синця. Можливо й не лише на обличчі, просто я бачила лише його. Ночувала, аж поки не назбирала грошей, щоб втекти від своєї "половинки" подалі. На це збирання в неї пішло чимало часу, бо ж на роботу він її не пускав під страхом чергового побиття. Тому вона могла добути готівку лише навесні і влітку, коли таємно продавала частину городини та ягід комусь із сусідів. Переважно, моїй сім’ї. Зараз я розумію, що мама купувала в неї щось просто щоб допомогти, бо гроші просто так сусідка брати відмовлялась. А про якісь фонди чи центри допомоги тоді ніхто в нас не чув і не знав, навіть якщо вони вже існували. Зараз же один з центрів-прихистків для жінок є і в Полтаві. 

Зовсім недавно, лише на початку травня, моя Чирвова дама (так я і підписала її в Інстаграм) вийшла на полювання. І на аві, і у профілі в неї були лише фото ніг. Просто босі ступні на постелі, на траві, ноги в різних туфлях на високих підборах, ну, ти зрозумів. Збиралася фотографувати свої, та вирішила обійтися малопопулярними картинками зі стоків. Не хотілося навіть мізинця власного світити в такій гидкій справі. Якось подруга розказувала, що виставила фото своїх ніг на пляжі й додала кілька тематичних хештегів. А до неї в Дірект посипалися повідомлення англійською від незнайомців, які просили скинути їм більше фото ніжок і обіцяли за це гроші. Подруга злякалася, нічого їм відправлять не стлала й заблочила кожного, хто їй таке писав.

Я ж, навпаки, націлилась саме на них. І перші запити не змусили себе довго чекати. Хтось дурів саме від вигляду босих ніг, де добре можна роздивитись кожен пальчик. Іншим підбори подавай, та повище і потонше. Ноги в замшевих червоних туфлях на чорній шпильці зловили для нас чи не найбільше жирної риби. А на друге місце можна поставити фоточку з ніжками на морському піску. На одній з них був тоненький браслет з бірюзових намистинок, певно, він теж докинув цьому кадру популярності.

Чирвова дама діяла максимально безсоромно і швидко. Скидала номер фонду й просила підтвердження оплати. Після цього надсилала заархівований файл старому чи юному збоченцю (бували там люди геть різного віку й соціального становища). В архіві знаходилась одна фраза англійською, яка вистрибувала з коробочки різнокольоровою анімацією: «Зроби масаж ніжкам своєї дружини». Мене не хвилювало сімейне положення адресата – як не одружений, то хай займеться цим процесом, а не втикає на такі фото в Інтернеті. Ти знав, що як надто багато часу приділяти чатам, це зменшує задоволення від живої розмови? Підозрюю, це не лише про розмови.  Не пам’ятаю, довели то британські вчені чи чиїсь іще, та впевнена, вони не помиляються. Тож бережи там свої сили для зеленоокої дівчинки. Кажу, бо знаю з історії одного з твоїх браузерів, по яких сайтах ти дуже частенько шастаєш. І навіщо? В тебе ж є дівчина. Навіть я визнаю, дуже аж занадто для тебе красива дівчина. Сама в шоці, що до неї в мене зараз більше теплих почуттів, ніж до тебе.

Скільки разів я боролася з бажанням зробити так, щоб їй відкрилася історія того твого додаткового браузера, коли вона заходила пошукати вам фільм на вечір в іншому. Звідки я знаю, коли саме вона заходила?  Тоді ж, коли і я свого часу: п'ятничні й суботні вечори, рідше – в неділю. Її присутність видавали запити в дусі «Два серця дивитись онлайн». Ти б такого зроду не забив у пошук. Та це б нічого для неї не змінило. Вона б не пішла від заможного полтавського хлопчика лише тому, що він часто дивиться фільми для дорослих. Хай навіть лякаюче нездорові фільми. І, звідки мені знати, може ваші самки насправді в цьомуу плані ідеально співпадають.

Куди більше їй би не сподобалися твої чатики у Вайбері. Твої переписки з кількома колегами-жінками не назвеш діловими. Це відвертий флірт, навіть якщо він ніколи не призведе до чогось серйознішого, як на мене, це все одно лайт-версія зради. Я не читала всього. В тих тьрох чатах, які траплялися мені на очі тексту певно більше, ніж в усіх книгах Толкіна. Мої боти всі разом взяті, включно з Дмитром, чиї переписки я вела сама, явно не дотягують до всього того, що встигаєш написувати жінкам ти. І це ж у тебе не якась нудна офісна робота чи пов'язана з тривалими очікуваннями клієнтів. Я пам'ятаю, яким вимотаним ти бував по п'ятницях, пам'ятаю, скільки мазуту було на твоєму одязі. Хоч про твою роботу й моє навчання ми практично не говорили, та мені й так зрозуміло, що свою зарплату ти заробляєшш не сидячи днями в м'якому кріслі. Так коли ж ти встигаєш ще стільки часу приділяти вайбер-флірту? 

Ну та будь спокійний, твоя мила дівчинка про це від мене не дізнається. Навіть якби вона й покинула тебе, це нічого б не змінило в моєму житті. Ми б уже ніколи не були разом, хай що б не сталося в цьому світі. А стається й так в останні місяці аж забагато всього.

Маю визнати, мені насправді немає за що тобі мститися. Та й бажання такого немає. Все, що я робила, сподіваюсь, нічим тебе не зачепить. Було б краще тобі й далі не знати про моє каре. Та ти вже дочитуєш. Все, це вже майже все, що я хотіла сказати. Не так уже і страшно й не так уже й довго, правда ж?

Дмитро, Артем, Данило, Алан і Чирвова дама – це все була я.  Та більше не буду. Думала залишити тобі в закладках їхні профілі, щоб ти помилувався, яким я зробила тебе суперстаровим на фотках, особливо на сторінці Алана. Але що як ти якось таки вмудрився б обернути це проти мене? Тож ні, все видаляю просто зараз. І від ноутбука твого від’єднуюсь. Мені там більше нічого робити. Якщо чесно, хотіла б я знати про тебе менше, ніж зараз. Та нічого, то все забудеться. Як і ти забудеш цей лист. І, про всяк випадок, уточню, з нього не вийде ніякого доказу, навіть якщо поскріншотиш всі сторінки раніше, ніж він зникне. Може це просто фантазії колишньої, щоб втішити саму себе. Нічого більше.

Якщо захочеш зустрітися й сказати мені в обличчя все, що про це думаєш, приходь по вихідних з десятої до дванадцятої в громадську їдальню. Ми з Михайлом, моїм піцайоло, та іншими волонтерами готуємо гарячі обіди для всіх, кому вони потрібні. Гаразд, я не готую, а лише розливаю в тарілки й чашки. Навіть такі прості дії можуть бути допомогою для когось. Думаю, таке й тобі по силах.

© Сафі Байс, 2022 р.

Сподіваюся, побачимося, якщо не там, то десь іще у місті. Посмійся з цього листа, хай трохи потішиться твоє самолюбство. Бач, як дівчині знесло дах від розставання з тобою. А тепер видихни. І починай забувати все, що прочитав у цьому листі.