Аудіокнига "Ялинка для Діани" + текст

 

З перших днів грудня Діана перетворювалася на професійного різдвяного декоратора. Вона повністю залишала на чотири тижні пошуки фріланс-робіт і поринала у світ блискіток, ялинкових кульок, стрічок, двостороннього скотчу та клеєвих пістолетів. Її каштанове волосся майже постійно було хаотично зав’язане в аби-який жмуток на потилиці. А в одязі вона рідко зраджувала теплим домашнім костюмам. Вітальня їх із молодшою сестрою квартири перетворювалася на майстерню. А сама сестра Ніколь – на добру ельфійку-кур’єра, яка відправляла замовникам створені Діаною віночки на двері, янголят на ялинки чи одяг з її авторським різдвяним принтом. Добровільність ця насправді ґрунтувалась на тому, що на грудень і січень старша сестра брала на себе оплату всіх рахунків. Тож Ніколь могла їхати з колегами у традиційну новорічну мандрівку й не економити там на кожному смаженому каштані чи чашці какао, які їй захочеться. А ще, звичайно ж, в неї залишалося більше грошей для подарунків, в тому числі й сестрі.

̶  Я вважав би, що ти білий день без дощу,  ̶  наспівувала Діана пісню «Океана Ельзи», дивлячись на дрібні сніжинки за вікном. Вони крутились там із грайливим вітром і зовсім не поспішали перетворюватися на обіцяний метеорологами густий снігопад.

Її руки в цей час вив’язували крихітне червоне пальтечко для іграшкового пінгвіна. Навіщо пінгвінам пальта могла пояснити лише її п’ятирічна племінниця Аня, яка й замовила його в подарунок для своєї улюбленої іграшки. Але пояснення це вона вирішила відкласти до моменту, коли все вже буде готово.

̶  Привіт, в нас гості!  ̶  гукнула від вхідних дверей Ніколь.

̶  Зараз вийду!  ̶  голосно сказала у відповідь сестра.

Вона закрила ряд, відклала майбутнє пальто пінгвінчика Ані в своє привіконне біле крісло, розпустила волосся, щоб Ніколь зі своїми вічно охайними локонами не червоніла за неї, але зі свого домашнього костюма на флісі вилазити не збиралася ні заради сестри, ні заради гостей.

На кухні Роман, з яким Ніколь зустрічалася таємно від їхніх спільних колег з туристичної агенції, вже розрізав принесені піци.  Дмитро, його брат, трохи ніяково роззирався навколо – він був у цій компанії вперше. Зате Ліза й Артем – сусіди знизу і найближчі друзі сестер, поступово затягували всіх у жваву розмову.

̶  Ді, а ти з нами на Новий рік чи в тебе вже намітились інші плани?  ̶  крихітка Ліза з блакитним (цього місяця) волоссям до ключиць встигала розставляти прибори на стіл і майже невпинно щебетати.

̶  Т-а-аак, з вами,  ̶  Діана не очікувала цього питання, бо ж грудень ще тільки починався. Втім, що могло змінитися за місяць? Сестра поїде, батьки вже третій рік жили в Канаді, куди, звичайно ж, кликали й дітей, але поки що марно. Хлопця в Діани не було, і хоч нещасного Дмитра притягли сьогодні до них явно з метою виправити цю ситуацію, дівчина вже могла з певністю сказати, що прощатиметься зі старим роком і зустрічатиме новий у своїх гостинних сусідів знизу.

̶  Влаштуємо незабутню тусу!  ̶  Артем труснув попелястим чубом, наче був з гітарою на сцені, а не з пекінською капустою на кухні.

Тим часом Дмитро, вищий і дещо пухкіший за свого більш спортивного брата, відкривав вино, намагаючись якомога непомітніше поглядати на Діану. Вона була такою мініатюрною, порівняно з ним. А рухи її виглядали так злагоджено, так витончено. Він же вже двічі ледь не випустив з рук штопор, чого, на його щастя, наче ніхто не помітив. Поки лише раз він на мить зустрівся поглядом з її зеленавими очима і зрозумів, що як не хоче на свою голову нерозділеного кохання, краще їх уникати. Від брата він знав, що Діана цього року прикрашатиме ялинку в одному з ТРЦ міста. А різдвяні прикраси ручної роботи в неї замовляють з усіх країн світу. Він же міг похвалитися лише своєю посадою адміністратора в мережевому магазині побутової техніки. І хоч інший на його місці, подав би це як грандіозне досягнення, Дмитро вважав що таке нікому нецікаво.

Звичайно, все підлаштували так, щоб Дмитро й Діана опинилися поряд за столом. Вона намагалася триматися абсолютно невимушено. Він – нічого не намагався і сподівався лиш на те, що не перекине на неї щось з їжі чи напоїв.

̶  Дім, а у тебе скільки вихідних на Новий рік?  ̶  запитала Ніколь.

̶  Два лише,  ̶  сумно відповів той.

̶  Ваше керівництво  ̶  просто рабовласники якісь!  ̶  з уст Артема це прозвучало майже як заклик до страйку.

̶  Це найприбутковіший час у році,  ̶  спокійно зауважив Дмитро, ̶  нема чого відлежуватися вдома.

̶  Підтримую,  ̶  Діана повернулася до нього, змусивши знову поглянути їй в очі. ̶  Для мене грудень  ̶ місяць жнив. І хоч роботи багато, вона вся цікава і варта кожної витраченої хвилини.

 Ліза повела розмову в інше русло  ̶  святковий трудоголізм Дмитра й Діани більше явно ніхто не підтримував, а вислуховувати довгі дебати на цю тему їй теж не хотілося. Тож далі компанія обговорювала піци, Ніколь з Романом підбивали всіх поїхати в літній кулінарний тур Італією, Артем з Лізою розповідали про свої пригоди дворічної давності в Римі, аргументуючи, чому вони більше в ту країну ні ногою. Діана часом встигала вставити якусь ф̶разу, а Дмитро лише схвально прокоментував вино в їхніх бокалах, яке теж було з Італії.

̶  Ти знущаєшся?!  ̶  було першим, що сказала Діана сестрі, щойно вони закрили двері, провівши гостей.

̶  Та непоганий хлопець цей Діма. Чого ти?  ̶  Ніколь була готова до цього нападу.  ̶  Хочеш, я сама весь посуд помию?

̶  Та звичайно, що хочу,  ̶  Діана посміхалася, та погляд її залишався гнівним.  ̶  Він пузатий!

̶  Думаю, це неполіткоректно, нетолерантно і взагалі ніззя так казать,  ̶  Ніколь поспішно включила воду в мийці.

̶  Майже весь вечір мовчав, ні жарту, ні хоч натяку на жарт,  ̶  продовжувала Діана.

̶  Не знала, що ти шукаєш худорлявого гумориста,  ̶  відбила сестра і цю подачу.

̶  Я взагалі нікого не шукаю!  ̶  виголосила свою звичну відмовку Діана.

̶  Тому про тебе маю подбати я,  ̶  Ніколь усміхнулась з усією своєю чарівністю, розвіюючи всі намагання старшої сестри сердитися на неї.  ̶  Та якщо знайдеш собі сама хлопця на Новий рік, обіцяю більше не втручатися, яким би він не був.

«Яким би він не був!   ̶  Діана згадувала цю фразу ще й наступного дня, дорогою в ТРЦ, де мала прикрашати ялинку.   ̶  Кого вона собі уявляє поряд зі мною? Якогось зеленого гобліна?»

На цій думці дівчина вже зайшла в розкриті перед нею скляні двері й побачила усміхненого чоловіка в ЗЕЛЕНОМУ піджаці. На диво красивому зеленому піджаці, до того вона й не уявляла, що такі бувають. І піджак цей прегарно сидів на явно не менш гарному торсі.

̶  Діана?  ̶  запитав, не вимикаючи посмішки, його власник.

̶  Так,  ̶  посміхнулась і вона.

̶  Дуже приємно! Я Ігор, арт-директор, ми з вами спілкувалися в Телеграм,  ̶  він легенько потис її долоню і жестом запросив іти з ним.

̶  Так, приємно нарешті зустрітися,  ̶  дівчина подумки раділа, що вдягла гарненьку в’язану сукню ніжного відтінку ейворі, а не вельветовий мішкуватий костюм, як планувала вчора.

̶  Ми з керівництвом днями вирішили, що на кожному поверсі варто зробити окремі фотозони.

Діана встигла відзначити, що в арт-директора надзвичайно приємний голос. На її радість, він говорив ще і ще:

̶  Перший поверх буде оформляти продуктовий супермаркет, другий – магазин дитячих іграшок зголосився. Якщо візьметеся за фотозону третього поверху – буду дуже вдячним,  ̶  Ігор відкрив для гості двері свого скляного з усіх боків кабінету.

«Як в акваріумі»,  ̶  подумала Діана. Але втішила себе думкою, що їй не доведеться провести там багато часу.

̶  Тематика просто новорічна?  ̶  запитала вона.

̶  О, так,  ̶  Ігор вказав на невеличкий білий диванчик,  ̶  сідайте. Зараз покажу кілька правок по ялинці, а тоді вже підемо до неї.

Діана сіла з неприємним розумінням, що не зможе зручно закинути ногу на ногу, бо ж її сукня і так виглядала короткуватою в сидячому положенні. І хоч цей Ігор був страшенно гарним, вона прагнула сподобатися йому виключно як декоратор, а не як декорація.

̶  Наш фінальний варіант  ̶  червоний і золотий колір,  ̶  арт-директор простягнув Діані один з її попередньо надісланих ескізів.  ̶  Теплі кольори викликають теплі почуття,  ̶  аргументував він. ̶  Там, де я зробив помітки, почепити великі кульки з логотипом нашого ТРЦ. Коробки з ними принесуть твої асистенти. Коли захочеш перепочити – приходь в цей кабінет,  ̶  поглядом він вказав на білу тумбу з такою ж сліпуче-білою кавоваркою. ̶  Сподіваюсь, ти п’єш каву?

̶  П'ю,  ̶  закивала Діана.

̶  Чудово, бо чай я тут не тримаю. В тумбі знайдеш печиво, мандаринки і мигдаль. Заходь і пий, їж, навіть якщо мене тут не буде. Нікому не треба, щоб ти зомліла під ялинкою,  ̶  його посмішка пом’якшувала наставницький тон.  ̶  За асистентів не хвилюйся – вони підуть до своєї кімнати відпочинку.

«В них і таке є?»,  ̶  подумки дивувалася Діана. Вона згадала, як на старших курсах універу хотіла влаштуватися в інший торговий центр консультантом в магазин одягу. Про кімнату відпочинку для персоналу там навіть не йшлося. Обідали працівники на лавках під продуктовим магазином. Ну, як обідали, похапцем щось жували, щоб вкластися в ті п’ятнадцять-двадцять хвилин, які їм на це відводилося. Якраз це й відвернуло її тоді від такої роботи. І вона почала займатися створенням різдвяних декорацій.

̶  Тепер ходімо нарешті до ялинки,  ̶  Ігор підвівся зі свого крісла.

Вони пройшли до центру першого поверху. Там, на круглому просторі між сходами, вже височіла темно-зелена штучна ялинка. Її верхівка була на рівні середини другого поверху. Поряд стояли дві розсувні драбини і двоє прекрасних юних створінь: білявка середнього зросту в обручі з оленячими ріжками й вушками і трохи нижчий за неї хлопець в зеленій шапочці з білим помпоном.

̶  Твої ельфи-помічники,  ̶  представив їх Ігор.  ̶  Ніна і Стас.

Вони майже синхронно кивнули.

̶  Це Діана, яку ви сьогодні слухаєте, як мене, а то і краще,  ̶  дав він настанову «ельфам».  ̶  Все, я вас покидаю. Якщо будуть питання – на зв’язку.

Діана звикла все робити сама і навіть не очікувала ніяких помічників, та з Ніною і Стасом вони на диво гармонійно спрацювалися. До обіду вони вже розуміли її не те що з пів слова, але навіть з погляду чи жесту. О першій дня вирішили зробити перерву на сорок хвилин. Перш, ніж піти в кабінет Ігоря, Діана відправилась на пошуки вбиральні. Орієнтовно вона пам’ятала напрямок, та не дуже чітко, бо бувала в цьому ТРЦ доволі рідко. Він знаходився в самому центрі міста, а їх із сестрою квартира – майже в годині їзди автобусом звідти. Вона йшла повз магазини техніки і тільки встигла подумати: «Чи не тут працює…»

̶  Діано?  ̶  відповідь на її питання з’явилася навпроти неї в коридорі.

Дмитро був у червоному джемпері з логотипом його магазину і до ідеальності напрасованих чорних брюках. Дівчина найперше відзначила, що цей одяг робить його живіт майже непомітним.

̶  О, привіт!  ̶  посміхнулась вона.  ̶  Сьогодні той самий день, коли я прикрашаю ялинку.

̶  Нашу? А, так, ти ж казала за вечерею.

Діана не пам’ятала, щоб вони говорили про це, та не мала сумніву, що Ніколь йому всі вуха продзвеніла про те, чим її неперевершена сестра, яку пора вже до когось прилаштувати, займається у грудні.

̶  Вашу, нашу,  ̶  Діана машинально вказала великими пальцями позад себе. ̶  Цю, що по центру. І ще фотозону робитиму на третьому поверсі.

̶  Круто!  ̶  тільки й сказав Дмитро.  ̶  Що ж, удачі тобі.

І все. І зник за, як і скрізь, скляними дверима. Ні тобі: «Може кави вип’ємо?», ні «Давай повечеряємо після роботи». Зате Діана нарешті побачила вказівну стрілку в сторону вбиральні.

В кабінеті Ігоря його самого не було, а от кавова машина стояла вся така прекрасна й загадкова. Вдома Діана заварювала каву просто в турці, якщо не заливала одразу в чашці  ̶  на що завжди Ніколь робила гримасу відрази. Як видобути собі гарячий напій з дива техніки на тумбі в арт-директора дівчина не уявляла. Вона дістала собі велику вівсяну печенинку й тепер задумливо гризла її, не зводячи погляду з кавомашини, наче та могла зрозуміти її візуальний посил.

̶  Я ж нічого не пояснив!  ̶  почувся ззаду веселий голос Ігоря. ̶  Зараз, ̶  від його ледь помітного дотику кавоварка змигнула зеленим вогником.  ̶  Обирай напій,  ̶  вказав він на дрібні значки над сенсорною панеллю.

Діана вибрала те, що нагадувало лате.

̶  І чому дівчата так люблять лате? ̶  Ігор поставив високий стаканчик. ̶  Це ж майже молочний коктейль. Кофеїну толком і не відчуєш.

̶  Моя сестра п’є лише пекельно чорну рідину. Навіть без цукру,  ̶  Діана згадала, як у неї була щонайсправжніша тахікардія, коли вона раз попросила Ніколь купити їй «те, що й собі».

̶  От і я теж,  ̶  Ігор простягнув Діані стаканчик з її лате.

̶  Навіть сердечко є, ̶  дівчина проявила свою радість емоційніше, ніж їй хотілось би вже за мить після. Та Ігоря це потішило.

̶  Щойно був біля ялинки,  ̶  сказав він, сівши в своє крісло.  ̶  Ви з ельфами на диво швидко працюєте. Залишилась сама верхівка.

̶  Так,  ̶  Діана якомога граційніше опустилася на диванчик, який вже вважала своїм.  ̶  Мені так пощастило з Ніною і Стасом, вони зовсім не бояться висоти. Я лише подаю прикраси і корегую «лівіше-правіше».

̶   Цих двох тільки на Евересті ще не було,  ̶  Ігор відкинувся на спинку крісла і явно відчував себе цілком комфортно в товаристві Діани. На відміну від Дмитра, який, здавалося, кожну секунду їхньої короткої розмови хотів втекти.  ̶  У вільний від роботи час вони екстрим-туристи.

̶  До речі, про Еверест,  ̶  Діану осяяла ідея,  ̶  на верхньому поверсі може фотозону у форматі засніжених гір зробить? Ну і там плюс дрібнички всілякі.

̶  Ведмедиків можна взяти в іграшковому і що там ще в горах водиться,  ̶  Ігор одразу ж підхопив думку. ̶  На свою фотозону вони їх не планували. Все інше, що може знадобитися,  ̶  в канцтоварах на другому. Продавцям говориш, щоб на мій робочий рахунок все писали.

Дівчина кивала, доїдаючи своє печиво.

̶  Не подбав я, як слід про твій обід,  ̶  зауважив на її хрумкіт Ігор.  ̶  Може повечеряємо, коли на сьогодні все доробиш?

Діана завмерла з напіввідкритим ротом і округленими очима. Це в неї сила візуалізації так розвинулась? Чи просто Ігор був зацікавленішим у її товаристві, ніж Дмитро, якому запросити її кудись і на думку не спало. 

Ялинка була готова й засяяла всіма своїми гірляндами, коли надворі почало сутеніти. Золотий і чорвоний кольори створювали саме той теплий ефект, якого й хотів досягти Ігор.

Ліза й Артем, які саме забігли подивитися на роботу Діани, вихваляли її один поперед одного. І все це невідривно від процесу створення десятків селфі біля ялинки.

— Ну що, Ді, відсвяткуємо твою ялинку? —  спитала Ліза, коли вже їй почало крутити руку в лікті від безкінечного тримання смартфона для фото.

— Насправді, — Діана відчула, як трохи залилася фарбою, — мене вже запросили на вечерю.

— Що-о-о? — вигукнула подруга аж занадто гучно. — Тьом, я виграю, Діма таки не безнадійний.

— Ми ще не знаємо, хто запросив, — зауважив Артем.

— Не Діма, — Діана не стала тягнути інтригу. — А у вас що вже парі? Хоч би мені не зізнавались!

— Тоді хто цей поганець, який руйнує мої шанси на перемогу? — не зважала на зауваження Ліза.

— Він хорошець, — посміхнулась Діана. — І він той, хто запросив мене прикрасити цю ялинку. Наша вечеря — це як частина робочого дня. Ми ще маємо обговорити фотозону, — тут дівчина трохи злукавила. Ігор навіть не натякав, що вечеря стосуватиметься роботи. Та й вона дуже сподівалась, що не стосуватиметься.  

Артем скептично гмикнув, Ліза прощебетала:

— Що ж, приємного вечора, робочого чи ні.

З ТРЦ Діана з Ігорем виходили під щонайпухнастіший сніг. Зранку була плюсова температура з усіма її брудними наслідками, тепер же величезні сніжинки падали з такою швидкістю, наче поспішали прикрасити все довкола. 

— Діано, — біля дверей дівчину гукнув віддалено знайомий голос. — Тебе підвезти?

Вона обернулася й побачила Дмитра, який підходив до неї з догораючою сигаретою в руці з-під наліпки "місце для куріння".

— О, — вона здивувалась, майже злякалась його неочікуваній появі, яка більше скидалась на засідку. — Ні, ні я ... ми ..., — чомусь вона не могла скласти слова в речення.

— Ми ще йдемо вечеряти, — Ігор, який до того говорив по телефону, завершив дзвінок, підійшов до Діани поближче й поклав руку їй на талію.

Дівчина відчула, що приємного в цьому нічого не знаходить. Її наче помітили, як щось своє, щоб суперник відійшов у тінь. І Дмитро зробив це в буквальному сенсі — він відступив з освітленої частини сходів у своє темне місце "для куріння" і сказав лише:

— Тоді до зустірчі.

Ігор повів дівчину в ресторан українських страв, який знаходився навпроти ТРЦ, з якого вони ивйшли. Діана часто бачила і сам цей заклад, і його рекламу в соцмережах, та все не випадало нагоди туди сходити. 

— Шеф тут горить своєю справою незгірше Клопотенка, хоч і не такий активний в Інтернеті, — говорив Ігор, відчиняючи перед Діаною двері. 

Вільних столиків було чимало, двоє офіціантів, які явно нудилися без діла, одразу ж пожвавішали. Перезирнувшись вони безслівно визначили — краще відправити до нових відвідувачів невисоку білявку з бейджиком "Сніжана". Вона запропонувала обрати столик і геть не здивувалась, коли гості вказали на той, що стояв біля прикрашеного гірляндами вікна.

— Декорування ялинки, сніжний вечір, офіціантка зі сніжним ім'ям — чи можна вигадати атмосферніший зимовий день? — Діана захоплено роззиралась навколо, коли Сніжана вже пішла із записом їх замовлення на кухню. 

— Знаєш, є теорія, що світ навколо відображає наш внутрішній стан, — Ігор потягнувся рукою до її пальців, які саме застигли на краєчку стола. 

Та в цей момент Діана ковзнула рукою в сумку й дістала смартфон.

— Напишу сестрі, що приїду пізніше, хай вечеряє без мене.

— Із сестрою живеш? — Ігор тимчасово капітулював, злегка відкинувшись на спинку стільця. 

— Так, з молодшою, — не відриваючи погляд від екрана, говорила співрозмовниця. — Хоча, вона часто залишається у свого хлопця. Та він живе з братом, тож цього самого брата вони вирішили звести зі мною, — і тут їй спало на думку, що цього казати було не слід.

Вона підняла погляд на Ігоря, той лиш лукаво посміхався.

— І як процес зведення? — після деякої паузи запитав він.

— Емм, на ранній стадії, — туманно відповіла Діана.

На її щастя офіціантка саме принесла прибори, а після вони вже не поверталися до цієї теми. Розмова лилася легко й цікаво для обох. І майже не стосувалася роботи. Діана їла салат із запеченого буряка і бринзи, Ігор не бачив проблеми в тому, щоб повечеряти щедрою порцією галушок з печінкою. 

Коли вони вийшли з ресторану, засніжений світ навколо і сам Ігор здавалися Діані просто ожившою зимовою казкою, одним із тих різдвяних фільмів, де двоє самотніх сердець знаходять один одного й у фіналі цілуються під омелою. Щоправда до Різдва залишалося ще двадцять днів, а омелу в Україні не використовували як привід для поцілунків. 

— Поїхали до мене, — ця банальна фраза, хоч і сказана приємним голосом Ігоря, раптом розбила на крижані скалки всю казку. 

Один з автомобілів на стоянці відгукнувся блиманням фар своєму господарю. 

— Ні... Я додому, — Діана м'яко вивільнилася з напівобіймів Ігоря.

— Там може сестра саме запросила свого хлопця, — він не збирався так просто її відпускати. — Подаруй їм квартиру на ніч.

— Дякую за пропозицію, та я таки додому, — дівчина натягнуто посміхалася й зробила кілька кроків спиною вперед. 

— Вже й автобуси майже не ходять, — прозвучав наступний аргумент.

— Ще годину ходитимуть, — запевнила Дана. — До завтра, — вона повернулася й майже помчала, розгрібаючи чобітками сніг, до зупинки. 

— Ну й дурне, — вдома Ніколь обійняла її, вислухавши цю історію. 

— Наче якби я поїхала до нього, ти б назвала мене розумною! — обурилася сестра.

— Не ти, а Діма дурне, — уточнила НІколь.

— Та що тобі той Діма? Як мені завтра знову туди йти? — Діана затулила обличчя долонями. — Чи відмовитися від фотозони? — визирнула одним оком між пальців.

— Хух, і ти таки дурне, — закотила очі сестра. — По-перше, ти любиш робить такі штуки.

Діана прибрала долоні з обличчя й кивнула.

— По-друге, тобі що гроші зайві перед Новим роком? — вела далі Ніколь. 

Діана замотала головою.

— І третє — нічого ж страшного не сталося. Він запропонував, ти відмовилася. Все! Ніякої драми, — Ніколь розвела руками.

— Ніякої драми, — тихо повторила Діана.

Наступного дня Ігор був сама привітність, але фізично постійно тримався на чималій відстані. Він сказав, що Діана може пообідати в каварні на першому поверсі, зберегти чек і отримати ці гроші назад разом із платнею за її роботу. 

— О, дякую, та я взяла сьогодні свій ланчбокс, — якомога м'якше відмовилася вона. — Робила зранку сендвічі, як в студентські роки. 

В Ігоря не знайшлося слів на тему ланчбоксів, і далі вони говорили лише про матеріали для фотозони. Діана вирішила відмовитися від м'яких іграшок, натомість зробити крупні скульптури орігамі. З нею знову були вчорашні помічники, тож дівчина не сумнівалася, що до вечора вони разом все дороблять, і їй не доведеться провести там ще один день.

Обідню перерву вони з Ніною і Стасом влаштували собі аж о третій. Зате більша частина роботи вже була позаду. Залишалося лиш розставити сині декоративні коробочки віж орігамі-оленів та єдинорогів. А ще — побризкати штучним снігом верхівки картонних гір.

Діана всілася обідати на лавку навпроти ялинки. Ніна пропонувала піти з ними в кімнату відпочинку, та дівчина сказала, що хоче трохи подумати наодинці про останні штрихи. 

— О, розумію, мені це часом теж необхідно просто як ото комусь цигарку викурити, — відповів на це Стас. — Гаразд, зустрінемося через сорок хвилин.

Діана жувала свій сирно-томатний сендвіч з приємними відчуттями від того, що її тут розуміють, як щойно сказав Стас, що ялинка перед нею абсолютно гармонійно прикрашена й ніщо на ній не муляє око, і що цього дня вона таки вдягла вельветовий костюм оверсайз, в якому можна було як завгодно скрутитися, закинути ноги хоч на плечі, а ще — не перейматися затяжками, яких не вдалося уникнути вчора у в'язаній сукні. 

— Привіт, — несподівано цей ідеальний момент порушив Дмитро. — У тебе перерва?

Діана кивнула, намагаючись швидко дожувати, щоб мати змогу сказати щось.

— Я побачив тебе тут без кави і ось, — він поставив біля неї закритий стканчик, а тоді й сам сів. — Не знав, яку ти любиш, тому там просто амерікано, а ось окремо вершки і цукор, — поклав поряд з кавою маленькі різнокольорові стіки.

"Не інакше як Ніколь вже провела роботу", — подумала Діана, але спромоглася щиро й усміхнено подякувати.

— Сніг знову розтав, — Діма продовжував розмову.

"Про що б ми ще поговорили?" — дівчина подумки закотила очі. 

— І вчора так було, та ввечері засніжило. Сьогодні це може повторитися, — відповіла вона. — Ти до скількох працюєш?

"Навіщо я це спитала?"

— До двадцятої сьогодні, — його погляд наче став живішим. — А ти?

— Важко сказати точно, та, думаю, теж десь так, — Діана була впевнена, що за чотири години вони з Ніною і Стасом точно все дороблять.

— А потім? Знову запланована вечеря? — в цьому питанні звучали неприкриті нотки ревнощів.

— Ні, сьогодні ніяких планів, — Діана опустила погляд, використавши каву, в якій саме розмішувала вершки, як підставу для цього.

— То, може, тебе підвезти? — а от він не зводив з неї очей.

Діана некомфортно почувалася під цим невідривним поглядом, та все ж дала згоду. 

Як вона й прогнозувала, з темрявою повернувся і сніг. Фотозона була готова вже о вісімнадцятій. Ще близько п'ятнадцяти хвилин пішло на те, щоб знайти Ігоря, отримати його схвалення та розрахунок. І все, Діана спокійно могла б їхати додому. Але ж ні, вона вирішила дочекатися Дмитра. Дівчина ходила торговим центром, оминаючи ту частину, де був його салон техніки. За майже дві години вона встигла знайти подарунки і для Ніколь, і для їх двоюрідної сестри Марго, і для племінниці Ані (на додачу до ще недов'язаного пальта пінгвінчика). Від її заробітку за ці два дні майже нічого не лишилося, та Діана на це й не розраховувала. Останню чверть години свого очікування вона провела просто дивлячись на сніжинки у світлі гірлянд за вікном. 

— Коли ти встигла накупити стільки? — Дмитро з'явився перед нею вже в пальто і з шапкою в руці. 

— Доробили трохи раніше, от і мала час на шопінг, — Діана підхопила свої покупки.

— Давай допоможу, — хлопець одразу ж забрав у неї пакети. 

Він не виявив бажання подивитись на роботу всього її дня, та Діана теж не горіла бажанням знову підніатися на останній поверх. Тож вони вийшли в морозний сніжний вечір.

— Як ти й прогнозувала, — сказав Дмитро про погоду. — Тебе б у гідрометцентр, а не тих, що там сидять.

— Погоду неможливо передбачити на сто відсотків, — в захист гідрометеорологів зауважила Діана. 

"Як і саму себе".

— Голодна? — запитав хлопець, коли вони вже сіли в його авто.

— Та ні.

— Тоді їдемо додому, — Дмитро мав на увазі їх спальний район, вони жили через будинок один від одного.

Діана знала про це від Ніколь, тож слово "додому" з уст Дмитра не звучало в тому сенсі, що вчора від Ігоря.

— Ніколь! — грізно гукнула Діана з порогу. — Я тебе зараз приб'ю.

У відповідь вона почула лише здавлене чмихання з кухні. Коли дівчина зайшла туди, Роман та її молодша сестра з усіх сил намагалися робити серйозні обличчя, та їм це вкрай погано вдавалося. 

— Що? — запитала Ніколь.

— Сама знаєш що, — все ще сердито буркнула Діана. — Діма. Що ти йому наговорила? 

— О, і мені цікаво, — посерйознішав Роман.

— Тоді, за вечерею в нас, він на мене майже не дивився. Вчора, як сніг на голову зі своїм "підвезти", і одразу ж відступив, коли я відмовилась. А сьогодні: "ось тобі кава", і говорить, і посміхається навіть...

— То ви з ним разом приїхали? — запитав Роман.

— Разом.

Хлопець вдоволено посміхнувся. 

— Я нічого не казала! — почала запевняти Ніколь. — Чесно. В мене навіть номера його нема. Чи Інсти.

— Його нема в Інстаграм, — вставив Роман.

— Ну чого ти так дивишся? Думаєш, Роману розказала про фіаско Ігоря? Ні!

— Що іще за Ігор? — здавалось, хлопець справді нічого не знав про вчорашні пригоди Діани.

— І чому ти думаєш, що йому взагалі хтось щось казав? — Ніколь вже починала емоційно жестикулювати. — Може він нарешті сам зрозумів, що як не зробить хоч щось, ти будеш на Новий рік з іншим. А він — сам удома. 

Коли Діана вийшла з авто Дмитра і розчинилась у снігопаді, він уже подумки обирав подарунок. Ще не для неї, спершу хотів подякувати Стасу. Це він від самого ранку розповідав всім в кімнаті відпочинку, що вчора був свідком, як "ця наша ялинкова фея" відшила "старого змія". Хоч Ігор убив би поглядом будь-кого, хто називає його старим, саме так про нього й говорили поза очі всі, кому було менеше тридцяти. Стас заміняв перегорівшу гірлянду на торговому центрі зі сторони парковки. І, саме коли зняв одну, повісив, але ще не підключив іншу, почув, як Діана дає відкоша арт-директору.

— Капець, він дивний, — тільки й могла сказати Діана за два дні потому сестрі. 

— Аргументуй, — Ніколь не чула за цей час жодних коментарів від Романа. Вона не сумнівалася, що якби в них з Дмитром виникла якась цікава розмова про її сестру, він би хоч трохи розповів.

— Сорок вісім годин абсолютної тиші, — обурено говорила Діана, енергійно пакуючи чергову коробку із замовленням в подарунковий папір. — Він не питав мій номер, але ж невже не міг взяти його у брата чи в тебе?

— Ти ж наче хотіла, щоб ніхто не втручався? — гмикнула Ніколь.

— Ну так він сам би його спитав, а не хтось йому цей номер підсовував, — Діана взялася за наступну коробку.

— Як він тоді казав, грудень — найбільш хлібний місяць, — нагадала сестра. — Мабуть, він бере всі можливі робочі години. Після яких в нього вже ні на що й ні на кого не лишається сил. 

Припущення Ніколь абсолютно точно відображало стан справ. Крім того, Дмитро справді забув про таку дрібницю, як запитати номер Діани. А дізнаватись його в когось іншого не хотів. Та й чи відповіла б вона на невідомий номер? Про смс чи месенджери і думати не хотів — після робочого чату у Вайбері, який за день оновлювався частіше, ніж будь-який ресурс світових новин, щовечора хотілось взагалі вимкнути й закинути кудись смартфон до наступного ранку. 

Дмитро сподівався, що вони з Діаною можуть зустрітися десь у дворі, чи в супермаркеті, чи вона приїде в його торговий центр. Щоправда, Стас говорив, робота з усіма декораціями завершена. Та могла ж вона просто приїхати з сестрою чи з подругою погуляти, сходити на шопінг? Або, щоб побачити його. 

Та грудневі дні минали. Діана не отримувала від Дмитра жодної звістки і вже сердилася на себе, що взагалі її чекала. Вона нагадувала собі, як їй не подобаються його зайві кілограми. Думала про павичів, які бодай витрачають калорії, щоб підняти й розкрити свій яскравий хвіст перед павичихою, хоча могли б собі просто гуляти зі складеним донизу пір'ячком, що явно значно легше. 

"Якщо заради мене він не витратить зусилля навіть на те, щоб подзвонити чи зустрітися, то і я не збираюся навіть думати про нього! Зрештою, йому відомо де я живу. І це не десь за тисячі кілометрів"..

Дмитро ніде не зустрічав Діану, і злився, що вона не шукає з ним зустрічі. Ніколь з Романом не збиралися втручатись, хоч було й важкувато знаходитися поряд з їх похмурими родичами. Вони всерйоз обговорювали переїзд до іншого міста, де їх туристична агенція збиралася відкрити ще одне відділення. 

 — Може, залишившись один на один з рахунками за комуналку, ці двоє упертюхів таки визнають, що бути вдвох із кимось краще, — прагматично розмірковував Роман.

— Підозрюю, Діана просто повернеться в село, в батьківський дм, — Ніколь в цьому не сумнівалася. — Робота не прив'язвує її до міста. Та й дім той ми вже скільки років не можемо продати.

— У нас таке саме, — розуміюче кивнув Роман. — Вкидаєм туди купу грошей, щоб підтримувати в житловому стані, а все одно ніхто не купляє. Та Дімич якраз прив'язаний до роботи в місті, він у село не поїде.

Вдома Ніколь застала сестру за невластивим для неї заняттям: та відчайдушно качала прес на килимку для йоги, який зазвичай просто собі пилився на шафі. Маленькі китайські динаміки порипували від гучності музики. Побачивши Ніколь, Діана швидко покинула свій фітнес і все вимкнула. 

— Вгадай що? — захекано спитала старша сестра.

— У мене жодних припущень, — зізналась молодша.

— Діма завів Інсту, — тримаючись рукою за правий бік, повідомила Діана.

— І ти готуєшся на побачення? — припустила Ніколь.

— Ні! — прогриміла обурена відповідь. — Він просто прислав мені мем. Дурнуватий новорічний мем після десяти днів абсолютного нічого. 

— Ти відповіла? — спокійно запитала сестра. 

Спокій давався їй нелегко — хотілося реготати з цих двох. Обоє старші зі неї, а поводилися наче підлітки. 

— Смайликом, — Діана скрутила килимок.

— І на цьому все? 

— Все.

— Що ж, дай йому освїтися в світі Інстаграм, — про себе Ніколь визнавала, що такими темпами її сестра і брат Романа навряд будуть разом на Новий рік чи взагалі хоч колись, та вважала, що має відповісти щось обнадійливе. 

 До наступного дня Дмитро "освоївся" в Інстаграм настільки, що спромігся написати Діані:

"Пішли десь вийдемо ввечері".

І хоч вона цілий день обурювалася з приводу лаконічності та сухості (через відсутність емоджі) цього повідомлення, ввечері вони з'їздили до головної ялинки міста. 

Коли Діана повернулася з цього вечірнього побачення, на кухні на неї, наче на продовження серіалу, чекали Ніколь з Романом і Артем з Лізою. 

"Ну як?", "Ну що?", "А ти?", "А він"... Питання летіли на дівчину, як тенісні кульки зі стріляючої ними машини. 

— Він запрошує нас всіх на Новий рік за місто, — під кінець виголосила Діана. — Ром, я так зрозуміла, у вас там будинок? 

Хлопець кивнув, не знаючи, що й сказати. Він ще не був посвяченим у новорічні плани брата.

Різдво Ніколь і Діана святкували в сім'ї їх двоюрідної сестри Марго. Племінниця Аня нарешті пояснила, що червоне пальто потрібне її пінгвінчику, бо він буде Сантою, який прийде до інших іграшок. Вечір виявився суто жіночим. Чоловік Марго був у відрядженні, Діана вважала, що вони з Дмитром ще не на тому етапі, щоб запрошувати його на сімейні святкування, тож і Ніколь прийшла без Романа, щоб він не почувався ніяково без інших чоловіків у компанії. 

— А тут ще й Ігор прислав запрошення на їх новорічний корпоратив, — розповідала про свій насичений грудень Діана.

— Корпоратив — це ж для своїх, — здивувалася Марго.

— Пише, що я ж теж була їхнім працівником цього місяця, — пояснила кузина. 

— Притягнуто за вуха, — закотила очі Ніколь.

— Та ясно ж, що просто хоче тебе побачити, — засміялась Марго. 

— А хто з них двох тобі більше подобається? — серйозно запитала Аня. 

— На вигляд — Ігор, — чесно зізналась Діана. — Але з Дімою мені чомусь краще.

— Тоді не йди на оте... куди тебе Ігор-р-р гукає, — дівчинка страшенно пишалася, що вже так добре вимовляє літеру "р", яка в дитсадку мало кому була під силу, тож подовжувала її в кожному слові, де та зустрічалася. 

— Але ж там і Діма буде? — запитала Марго. 

— Він сказав, що не горить бажанням іти. Тим паче, вони святкують ввечері тридцятого, а тридцять першого ще на пів дня виходять на роботу. 

— Тоді р-р-разом не йдіть, — наполягала Аня. 

Пізніше, коли вони всали з-за столу, племінниця повела Діану в свою кімнату щоб розказати їй "повчальну історію".

— Дивись, — вона простягла їй сіруватого м'якого коника. — Це був дуже кр-р-расивий єдинор-р-ріг, фіолетовий і з блискітками. Коли я побачила його в магазині, не могла думати пр-р-ро жодну іншу ігр-р-рашку. Тато знав, як я хочу цього єдинор-р-рога і купив мені просто так, навіть не на свято. 

Діана розуміла, на кого натякає племінниця і дивувалась, як то в її віці можна проводити такі мудрі паралелі. 

— Але блискітки з нього швидко обсипались, — продовжувала дівчинка. — А тоді він пасся на підвіконні і "вигор-р-рів", як каже мама, на сонці. І його блискучий р-р-ріг теж відвалився. Тепер-р-р це просто сір-р-ренький коник, — вона забрала іграшку з рук тітки і дала їй пінгвіна-Санту. — А його подар-р-рувала мені бабуся. Ти знаєш, мама чер-р-рез неї часто плаче. Тому я нічого від неї не хочу. І цей пінгвін... Він здався мені таким товстим і негар-р-рним. 

Діана ледь стримувала і сміх, і сльози — все це справді було аж занадто схоже на її ситуацію. А ще було прикро почути, що стосунки Марго із свекрухою так і не покращали.

— Але мені з ним так добр-р-ре, — підсумувала Аня. — Він наче став гар-р-рнішим, а єдинор-р-ріг — навпаки. 

На корпоратив Діана не пішла. І Дмитро теж. Вони з Лізою й Артемом провели вечір у супермаркеті, закуповуючи все необхідне для новорічної ночі. Роман і Ніколь вже поїхали готувати будинок. Діану засмучувало лиш те, що в них там не буде ялинки. Ніхто не хотів везти в своєму авто смолисте дерево. Як і витрачатися на штучне.

Дмитро помчав допомагати тридцять першого одразу після роботи. Діану із собою не взяв — сказав, що їй немає чого поспішати, вона може приїхати ближче до вечора з Артемом і Лізою. І хоч дівчині це здалося підозрілим, вона не збиралася переконувати його не залишати її із занадто щасливою від виграного парі подругою та чомусь не засмученим своїм програшем другом. 

Та коли Діана нарешті зайшла у двір їх святкової садиби, вона зрозуміла, чому Дмитро поспішав приїхати раніше за неї. Він зустрів її біля невеличкою блакитної ялинки, яка росла перед фасадом будинку. Поміж хвої виблискували великі сині кульки і дрібні сріблясті дзвіночки. Побачивши Діану, Дмитро включив ще й гірлянду. 

— Не міг же я залишити тебе без ялинки на Новий рік, — він міцно обійняв дівчину. 

А вона вкотре за дні після Різдва згадала пінгвінчика племінниці в червоному пальтечку Санти.

Сафі Байс, 2022 рік