Аудіокнига Щити Елсі + текст

Елсі зняла захисні окуляри і, відкинувшись на спинку крісла, струснула каштановим волоссям. З її голови спав зелений обідок. Від цього дівчині стало ще легше. Тринадцять годин поспіль просидіти над замовленням з перервами на одну лише каву! Зазвичай Елсі робила розминку кожні дві години. Іноді виходила в сад, вночі  ̶  на дах. Але не цього разу.

«Варто відправити Шацькому лист подяки»,  ̶  подумала дівчина і усміхнулася стелі.

Саме завдяки бажанню поменше згадувати про колишнього в ній проявилися такі чудеса посидючості та працездатності.

Щоправда, і замовлення виявився напрочуд цікавим  ̶ програма для захисту персональних даних користувачів соціальної мережі "SG" (Stars Generation). Те, що Білий Капелюх, шеф Елсі, доручив цю справу саме їй, було величезною удачею  ̶ один лише аванс, який внесла "SG" перевищував стандартну повну оплату вже готового замовлення в чотири рази. Дівчина вимкнула ноутбук, пройшлася по кімнаті, зупинилася біля вікна. За густою зеленню платанів вже золотився світанок. Елсі згадувала свої минулі роботи: всі, як одна, програми, які їй доводилося писати, працюючи на корпорацію «SecreQ», були «щитами». І за п'ять років ще ні один її «щит» нікому не вдалося пробити. Тому їй і попалася така жирна риба, як "SG".

«Я це заслужила»,  ̶   сказала дівчина своєму відображенню у віконному склі.

Ця фраза вбудувалася у пам'ять Елсі університетською програмою з психологічної підготовки, і дівчина повторювала її собі досить часто.

Переводячи погляд з платанів, які все більше заливало сонячне світло, на лілові троянди, висаджені півколом навколо мініатюрного фонтанчика, Елсі майже вдалося відчути абсолютне самовдоволення і спокій, але тут пролунав божевільної гучності сигнал смартфона:

«Час снідати»,  ̶  повідомляли зелені літери на екрані.

̶  Справді, пора б,  ̶  відповіла вголос дівчина і відключила сигнал.

На кухні, як і в усьому будинку, вона вчора навіть не закрила вікна. Щастя, що до найближчих сусідів  ніяк не менше половини кілометра. А з південної сторони взагалі був схил, який спускався до Чорного моря. Сонячне світло безперешкодно проникало і наповнювало увесь будинок. А, разом з тим, і розганяло втому Елсі. Та, про всяк випадок, вона оминала поглядом широкий велюровий диван у вітальні, коли проходила повз нього. Єдиним місцем, куди не проникали промені, був підвал, він же  ̶  комора, де зберігалися старі девайси. Зберігалися вони там тому, що стан у них залишалося умовно робочим. І, оскільки жоден з них не підключений до інтернету, вони були найкращим місцем, щоб ховати нові розробки. Звичайно, ноутбук, за яким тепер працювала Елсі, до мережі теж не підключався ̶  з огляду на свою діяльність дівчина була ще тим параноїком. Адже навіть такі грандіозні «щити», які створював її колишній наставник (і не лише) Шацький, як виявилося, можна крекнуть. А це страшний удар, в першу чергу фінансовий, і для творця «щита» і для корпорації, під чиїм ім'ям він був проданий. Цього разу репутація «SecreQ» не постраждала  ̶ замовник зламаної програми зажадав тільки фінансової компенсації і погодився на нерозголошення. Але Шацького все одно звільнили, попри дванадцятирічний стаж бездоганної роботи. Втім, Елсі анітрохи його не жаліла. Навпаки, вона з усіх сил намагалася боротися із сильнезним бажанням ненавидіти цього чоловіка.

«Ненависть руйнує ваші творчі здібності»,  ̶ ще одна фраза з психологічної підготовки студентів проскочила червоним шрифтом у неї в голові.

Дівчина глибоко вдихнула і видихнула, постояла кілька секунд із закритими очима. Потім підійшла до холодильника й почала шукати в ньому щось гідне звання «сніданок».

Коли Шацький жив у неї, в холодильнику не бракувало свіжих продуктів. Він був страшенно педантичний в усьому, і в їжі зокрема. Зважував на кухонних вагах порцію кожного продукта аби не з'їсти зайвого, але й не мати дефіциту найважливіших елементів. Без нього Елсі довелося скачати собі додаток, який би нагадував їй хоча б поснідать. 

Елсі боляче вщипнула себе за руку, щоб відігнати нав'язливі думки про Шацького. Але надовго це не могло допомогти  ̶  куди не глянь  ̶  все нагадувало про нього. Він збирав її кухонні меблі, допомагав вішати гардини, всі молоді дерева і троянди в саду  ̶  теж його рук справа.

Впоравшись із яєшнею і двома помідорами, Елсі відправилась в душ, дорогою натиснувши кнопку в коридорі, яка включала полив саду. В душі, після гарячої води, довелося облити себе холодною  ̶  в'ялість після безсонної ночі ніяк не минала. Зате від такого контрасту температур дівчина відчула себе в рази живішою. Хотілося якомога швидше відвезти виконане замовлення, почуття гордості за свою роботу підганяло її зсередини. Звичайно, Білий Капелюх сам особисто завжди перевіряв всі програми і в ста відсотках випадків зі ста знаходив місця, які здавалися йому слабкими. На те ж він і керівник, більше того  ̶  єдиноосібний власник «SecreQ». Але доопрацювання  ̶  справа дріб'язкова, в порівнянні з тим, щоб народити основу. Елсі одягла сонячно-жовту сукню до колін  ̶  в ній вона ще не з'являлася в офісі, заплела волосся в ажурну косу. Білий Капелюх страшенно дратувався при вигляді розпущеного волосся у жінок і неголених облич в чоловіків. Сам він завжди був гладко виголеним і коротко підстриженим, можливо, тому й виглядав значно молодшим за свої сорок вісім років. Надворі ж його можна було зустріти в білому капелюсі у будь-яку пору року. Елсі хотілося, щоб цього ранку ніщо не зіпсувало настрій керівника.

Помаранчевий електромобіль вітально моргнув фарами, коли дівчина приклала великий палець правої руки до маленького екранчику на його дверцятах. Пізнавши відбиток, авто відчинило дверцята, відключилось від зарядки, дочекалось, поки Елсі всядеться на сидіння і задасть напрямок, після чого увімкнуло двигун. Повільно виїхавши кам'яною під'їздною дорогою на трасу, дівчина встановила більшу швидкість, увімкнула радіо, і понеслася до скляної вежі «SecreQ», яку було видно здалеку.

̶  Установка сонячних панелей у вашому домі всього за вісім годин!  ̶  кричав бадьорий жіночий голос по радіо.

І знову хвиля спогадів накотила на Елсі  ̶  в її будинку сонячні панелі встановлював двоюрідний брат Шацького. В нього взагалі були родичі і друзі на всі випадки життя. Як ото «Одинадцять друзів Оушена», тільки ще більше.

̶  JD FM!  ̶  викрикнула дівчина, не бажаючи більше поринати у спогади.

Приймач переключився на задану хвилю.

̶  Акторка Аліна Ферічен, слідом за своєю французькою колегою по цеху Ліллі Пате, подала позов проти засновника "Stars Generation",  ̶  повідомляв мелодійний жіночий голос.  ̶  Претензії все ті ж  ̶  витік даних з особистих листувань. Нагадаємо, до першого травня цього року, "SG" вважалася єдиною соціальною мережею, яка завжди вміла захистити персональні дані та переписки своїх користувачів. Але, ось вже друга зірка світового масштабу обурена тим, що її чати стали предметом публічного обговорення. Та я підозрюю, найбільша драма для Аліни та Ліллі в тому, що заробляють на цій ситуації ЗМІ, а не вони самі.

̶  Протримайся ще трохи, "SG", в найближчу добу у тебе з'явиться новий надійний «щит»,  ̶  сказала Елсі до приймача і додала швидкості.

На вході до хмарочоса «SecreQ» Елсі, як зазвичай, простягнула руку автомату-консьєржу, він блимнув, зчитавши інформацію з RFID-мітки, вбудованої в її браслет на лівому зап'ясті, відчинив скляні двері і голосом Білого Капелюха сказав стандартне:

̶  Привіт, Елсі! Плідного тобі дня!

Поки дівчина їхала в ліфті на сімнадцятий поверх, в її голові знову крутилася короткометражка спогадів: Шацький, харизматичний сорокалітній лектор, відповідає на її питання про особливості алгоритму вірусних програм. Він просить Елсі затриматися після пари, пропонує їй і ще двом її однокурсникам (хлопцям) пройти стажування в «SecreQ». Через кілька днів по тому одягає їй браслет з міткою і вона вперше простягає руку авто-консьєржу.

̶  Сімнадцятий рівень,  ̶  механічний голос перервав низку спогадів.

Елсі вийшла і все ще немов у тумані попрямувала до кабінету Білого Капелюха. На сімнадцятому поверсі розташовувалося всього п'ять кабінетів, тому не дивно, що в круглому коридорі, який вона перетинала, їй ніхто не зустрівся. Бамбукові двері розкрилися, відчувши наближення людини, і дівчина увійшла в кабінет шефа. Білий Капелюх підхопився зі свого крісла і вийшов з-за напівкруглого столу, заставленого моніторами. Дівчина зазначила про себе, що ніколи ще не бачила шефа таким напруженим, здавалося, м'язи його обличчя просто паралізувало.

̶ Готово,  ̶ без привітань і передмов сказала вона. Їй чомусь здалося, що це найнеобхідніше, єдине вартісне слово, яке зараз потрібно вимовити.

̶  Готово? ̶  недовірливо перепитав Білий Капелюх, але обличчя його помітно ожило.

̶  Так,  ̶  Елсі простягнула йому маленьку синю флешку із золотою буквою «S».

̶  Але коли ти встигла? Не спала, напевно? Все перевірила?  ̶ засипаючи дівчину питаннями, Білий Капелюх дістав з шухляди столу ноутбук. Той був досить старим і важким, але цінність його полягала у відсутності вбудованого Wi-Fi адаптера, тому ніхто не міг проникнути в нього через мережу.

У своєму ноутбуці Елсі адаптер витягла сама. Цією хитрості її навчив Шацький. І параноя їй передалася від нього ж. Втім, його «щит» вдалося комусь зламати. Тож він не даремно приймав стільки заходів безпеки. Та навіть їх виявилося недостатньо.

̶  Я все зараз перегляну,  ̶  сказав Білий Капелюх,  ̶  а ти погуляй поки на території сімнадцятого.

̶  Гаразд,  ̶  Елсі поспішила покинути його кабінет.

Вона мала до кого зазирнути  ̶ Олег, головний маркетолог «SecreQ», був її однокласником, одногрупником і просто другом. Його кабінет знаходився праворуч від кабінету Білого Капелюха, що натякало на важливість займаної ним посади. Та Елсі не змогла стриматися, щоб не глянути в протилежну сторону  ̶ туди, де за скляними синіми дверима, стояв порожнім колишній кабінет Шацького. Думки дівчини відключилися, а ноги самі пішли в його напряму.

Ось його біле крісло. Порожнє крісло. І такий же порожній стіл. Прозорі екрани на стінах і по центру кабінету вимкнені.

«Ти не можеш його жаліти!  ̶  нагадала собі дівчина.  ̶  Як можна жаліти того, хто по сорок разів на день повторював тобі «люблю», жив у твоєму домі (тому що той ближче до «SecreQ»?), тому що ти «найкраща з творінь природи», яке він хотів бачити щодня, кожну вільну від роботи хвилину. Грав на гітарі вечорами в саду, поливав твої улюблені троянди, і при цьому всьому встигав розважатися з іншою. Точніше, з іншими.

Про останнє Елсі дізналася всього два дні тому. Тоді ж, коли Шацького виставили з «SecreQ». Він прийшов додому і заявив, що терміново має кудись поїхати, щоб перетравити звільнення. Його смартфон, необережно кинутий на ліжко, задзвонив якоюсь попсовою пісенькою. Елсі здивувалася  ̶  звідки це така затесалася в пам'ять його девайса? І просто в пориві цікавості першою встигла схопити смартфон. На екрані красувалося фото білявки в мереживній нижній білижні і світився підпис «Крихітка Карін».

̶  Дай сюди!  ̶ Шацький роздратовано вирвав смартфон у неї з рук, вимкнув і запхав в бічну кишеню валізи.  ̶  Хоча ні, тепер ти можеш дізнатися про мене правду,  ̶  вже через кілька секунд він знову дістав його і простягнув дівчині.  ̶  Ти завжди вважала мене ідеальним, але ... ну, словом, не ти одна.

І поки він збирав речі, хаотично скидаючи їх у валізу, Елсі встигла переглянути його останні виклики й листування в месенджері. Від розмаїття жіночих фотографій та імен у неї просто все пливло перед очима. Вона вже не здатна була розрізняти їх, читати, запам'ятовувати.

̶  Прости мене за все,  ̶  видав наостанок Шацький.  ̶  Ти справді найкраща з усіх, хто коли-небудь у мене був.

У Елсі не знайшлося тоді слів. Точніше, в думках крутилося кілька, але дуже добре, що її мовний апарат відмовився їх озвучувати. Бо це були найдурніші в тій ситуації слова: «прощаю» і «залишся».

Тепер же Елсі здавалося, що вона більше зовсім нічого не відчувала. Вона сіла в біле крісло, покрутилася в ньому, провела руками по столу  ̶  ніяких відчуттів.

̶  Привіт, Ел! – поява Олега застало її зненацька.  ̶ Побачив, що ти зайшла сюди. А я сподівався, до мене забіжиш,  ̶  він подарував їй свою харизматичну посмішку, та в погляді помітна була тінь ревнощів.

Елсі пересіла з крісла на стіл  ̶  Олег був високим, незручно дивитися на нього звідкись знизу.

̶ Так, я слабка жінка, нездатна розпрощатися зі спогадами,  ̶ сказала вона.

Олегу не соромно було зізнатися в такому  ̶  вони завжди все один одному розказували.

̶ Ти? Слабка?  ̶  його посмішка стала ще ширшою, а одна брова злетіла вгору.  ̶  Це точно не про тебе. Слабка людина сильний «щит" не викує.

̶  Я в іншому слабка,  ̶  зітхнула Елсі.

̶  Знаєш, що мені страшенно хочеться тобі сказати, але я з усіх сил стримуюся?  ̶  друг сів поруч з нею на стіл і обійняв правою рукою за плечі.

̶  Я ж тобі казав?  ̶  з тоном прийняття невідворотного спитала вона.

̶  Я ж тобі казав. Безліч разів. Точніше, не говорив прямо, тільки натякав. В цьому моя помилка. Треба бути конкретнішим.

̶  Ні, вина тут тільки моя,  ̶  стиснувши його ліву долоню, відповіла Елсі.  ̶  Якби я слухала тебе ... Якби прислухалася до офісних пліток. Але тоді мій ідеальний світ завалився б іще раніше.

̶  А зараз ти як?

̶  От саме зараз  ̶  ніяк. Правда. Більше нічого не відчуваю. І, здається, більше ніколи не відчую.

̶  Це так тільки здається,  ̶  Олег заспокійливо погладив її плече.

̶  Чому для вас, чоловіків, все набагато простіше?  ̶  дівчина підняла на нього питальний погляд.

̶  Простіше тільки тим, хто не закохувався по-справжньому,  ̶  опустив очі друг.

̶  Значить, ти ніколи не закохувався? Не пригадаю, щоби бачила тебе коли-небудь в подібному стані.

̶  Значить, не закохувався,  ̶  Олег піднявся зі столу.  ̶  Пішли в мій кабінет. Нічого тут залишатися.

̶  Пішли.

В кабінеті Олега все було набагато жвавіше: на екрані по центру вгору і вниз по осі координат бігли різнокольорові стрілки рейтингів «SecreQ» і компаній-конкурентів, два інших екрани, розташованих на стіні, показували кругові діаграми.

̶  До столу!  ̶  голосно зкерував Олег, і екран від'їхав з центру, зависнувши над його робочим столом.

Елсі опустилася на сірий диванчик і раптово відчула, як же їй хотілося спати. Але потрібно було протриматися, поки Білий Капелюх не роздивиться все в її програмі і не знайде, до чого підкопатися.

̶  Є енергетик? – спитала вона в Олега.

̶  Може, краще кави? – він кивнув у сторону новесенької потужної кавової машини на тумбі біля вікна.

̶  Краще було б поспати годин хоч шість, але мені хоча б енергетик,  ̶  втомлено посміхнулась Елсі.

̶  Зараз,  ̶  Олег мав у офісі свій міні-холодильник, до якого й пішов виконувати прохання гості.

̶ А сам не зловживаєш ними?  ̶ Елсі кинула погляд на кошик для сміття, в якому було видно кілька зім'ятих жерстяних бляшанок.

̶  Хвилюєшся за мене?  ̶  Олег простягнув їй вже налитий у склянку напій.

̶ Хвилююся за себе,  ̶ Елсі притулила прохолодне скло до скроні.  ̶ Втрату Шацького я пережити, як виявляється, можу. Але не тебе, тільки не тебе.

̶  Не хвилюйся, мене ти навіть при всьому бажанні не позбудешся. Принаймні, поки ми обоє працюємо в «SecreQ».

̶  Тобто, сподіваюся, до кінця наших днів,  ̶  посміхнулася дівчина.

Вона і справді не уявляла для себе кращого місця роботи.

̶ Елсі, зайди до мене!  ̶ на екрані, яким бігли стрілки рейтингів, з'явилася голова Білого Капелюха. З виразу його обличчя важко було зрозуміти, задоволений він програмою чи ні. А голос був командний, як зазвичай.

̶  Забіжиш іще?  ̶  запитав Олег, проводячи дівчину до дверей.

̶ Так, звичайно, повідомлю, як все пройшло,  ̶  Елсі спробувала посміхнутися. Вийшло не дуже радісно  ̶  вона помітно нервувала.

Дівчина зайшла в кабінет шефа і бамбукові двері зі звичним шурхотом черговий раз закрилися за її спиною. Елсі щосили намагалася зберігати спокій, та серце підстрибувало з шаленою швидкістю і, здавалося, може заглушити навіть слова Білого Капелюха.

Керівник підійшов до неї і поклав руки на плечі. Від цього серце забилося ще швидше  ̶  Елсі здалося, подібний жест не віщував нічого доброго. Зазвичай шеф тримався на відстані щонайменше половини метра.

̶ Ти геніальна!  ̶  несподівано веселим тоном проголосив він, і на його вічно суворому обличчі з'явилася найщиріша посмішка.  ̶  Так, я завжди це знав,  ̶ він відпустив плечі дівчини і став походжати по кабінету.  ̶  Інакше б ти тут не працювала. Але ця твоя робота  ̶  просто шедевр!

̶  Нічого такого,  ̶  скромно промямлила Елсі, і вже більш голосно додала:  ̶  Ви ж знаєте, ідея лежала на поверхні. Дивно, що досі її ще ніхто не використав.

̶  Та дійсно. Зараз же ледве не скрізь доступ захищається через сканування відбитку пальця. А тепер це знадобиться і для входу в обліковий запис «SG» плюс окремо в переписки. І з плагіатом ніхто не підкопається  ̶  в нас усе зроблено лише під мізинці. Є там, звичайно, пара моментів, ми їх зараз разом допрацюємо. Це на годину, не більше. Я бачу, як тобі потрібен сон, але протримайся ще годинку.

Елсі закивала у відповідь. Наче вона могла б заснути, знаючи про недопрацьовані «пару моментів».

̶  Чесно кажучи, я боявся, ти затягнеш з виконанням завдання,  ̶  обличчя Білого Капелюха знову стало серйозним.  ̶  Думав, вся ця історія з Шацьким може увігнати тебе в депресію. Ну, жінки завжди набагато гостріше переживають таке. Мені не знати  ̶  у мене три дочки.

Елсі раптом захотілося йому врізати. Так, якихось півгодини тому вона сама зізнавалася Олегу в слабкості, але це зовсім не те, що вислуховувати подібне від шефа.

̶  То все стереотипи,  ̶  натомість м'яко зауважила вона.

̶  Тепер бачу!  ̶  і от, знову це небувале явище – посмішка керівника.  ̶  Я вже зателефонував Рикову. Він буде тут через півтори-дві години. Хочу тебе йому  відрекомендувати.

̶  Знаєте, насправді я просто вимикаюсь на ходу,  ̶  зовсім без ентузіазму відреагувала Елсі.  ̶  Давайте просто все доробимо, і, якщо в Рикова будуть ще зауваження, зв'яжіться зі мною завтра.

̶  Що ж, я думав, тобі буде цікаво з ним зустрітися,  ̶  Білий Капелюх підсунув ще одне крісло до свого комп'ютера. – Тоді сідай, і як тільки, так одразу відпущу тебе спати.

̶  Все, я вільна! – щасливим голосом повідомила Елсі Олегу, щойно покинула кабінет керівника.

̶  Можу взяти зараз годину на обід і ми десь вийдемо,  ̶  він одразу ж підхопився зі свого крісла.

̶  Давай! Піджак краще залиш тут, надворі страшенна спека.

̶  Знаю, ти просто шукаєш привід подивитися на мої біцепси,  ̶  засміявся Олег, але піджак таки зняв і залишив на спинці крісла.

Вони обрали одну з кав'ярень Аркадії із терасою без виду на море – лише там було малолюдно.

̶  Знаєш, може я дурію від того, що майже добу не спала,  ̶  в прроцесі роботи пліч-о-пліч з Білим Капелюхом в Елсі виникли деякі підозри, і їй страшенно хотілося поділитися ними з другом. – Але ось що прийшло мені в голову… Точніше, воно ще не зовсмі сформулювалося, але, думаю, ти мені допоможеш. Чиї щити раніше захищали «SG»?

̶  «Альткода», ̶  за виразом обличчя Олега було помітно, що він вже розуміє, до чого вона веде.

̶  Найбільшого нашого конкурента,  ̶  кивнула вона. – Як думаєш, хтось із наших міг зламати щит «Альткода»? Мені це точно не під силу, колись пробувала задля розваги, та до кінця не дійшла ще й мало не попалась.

̶  Ти знаєш, що міг. І знаєш хто,  ̶  Олегу явно не хотілося про нього говорити.

̶  Так само він єдиний, хто справді міг зламати свій власний,  ̶  продовжила думку Елсі. – Та я не можу зрозуміти навіщо? Він втратив роботу, репутацію, а якби стало відомо про злам «Альткода»  ̶  ще й свободи міг позбавитися.

̶  «SecreQ» отримала багаторічний контракт з «SG», а це мільярди, розумієш? – очевидно, Олег стовідсотково знав те, про що Елсі лише годину тому почала здогадуватися.

̶  І все це стараннями Шацького,  ̶  нарешті озвучила вона. – А він собі зараз десь на пляжі в країні, яка його не видасть, може преспокійно розпивати коктейлі й розважатися з місцевими красунями на ті гроші, які відвалив йому Білий Капелюх. Просто афера століття! 

̶  Колись в «Альткоді» це теж зрозуміють,  ̶  Олег взявся різати свій рибний стейк.

̶  І нічого не зможуть довести. Навіть ми не змогли б,  ̶  Елсі дивилася на свою тарілку з повною відсутністю апетиту.

̶  Та й навіщо? В нас тепер є «SG», і, підозрюю, це не єдина компанія, яка перейде до нас від «Альткоада». А в Шацького є його нове життя. Всі у виграші, вибач, але ти теж.

̶  То за що ти вибачаєшся?

̶  Сам не знаю. Що ж, ми прояснили, звідки в тебе замовлення від  «SG», а тепер може вже досить нам говорити про колишнього колегу й просто собі пообідати?

Елсі поосміхнулася, не від слів Олега, а від того, що зрозуміла ще одне: він ревнував. Страшенно ревнував навіть до того, кого вона більше ніколи не побачить.

Сафі Байс, 2021 рік.