Аудіокнига Ретрит для самотніх сердець Сафі Байс

 «Саша явно вигадала знову щось шалене на наші голови», — подумала Ніна, ще здалеку побачивши, як сяяло обличчя подруги нестримною бурлуючою енергією.  

Струнка білявка з розтріпаними локонами швидким кроком наблизилася до столика на терасі кав’ярні, за яким сиділа Ніна, і шумно всілася на вільний стілець. Зовні вони з Ніною були схожі, наче сестри, та це не поширювалося на темперамент кожної з них

— Я знайшла, куди ми поїдемо в червні! — натхненно виголосила вона. — Ретрит в Карпатах! Не хвилюйся, там ніякої йоги, езотерики і всього такого.

— Ретрити завжди пов’язані з «усім таким», — скептично повела бровами Ніна. — І які Карпати влітку? Я хочу на море.

— Море, море, — Саша змахнула руками, чи то зображаючи плавання, чи просто від надлишку емоцій.— Щороку одне й те саме.

— Ми ніколи не їздимо в одне й те саме місце, — нагадала подруга.

— Місця різні, а сценарій один: валятися на переповнених пляжах, плавати, змивати із себе сіль, танцювати на вечірках, їсти однотипний фаст-фуд… А цей ретрит буде просто в ідеальному місці! Маленьке гірське озеро, дерев’яні будиночки — для кожного окремий, їжу будемо готувати всі разом на багатті... Зараз покажу їх сайт, там стільки фото і відгуків!

Ніна взяла смартфон з рук подруги і без великого ентузіазму скролила сайт. Фотографії справді були спокусливими — від них віяло цілковитим спокоєм і чистотою природи. Але тут жінка побачила назви ретритів.

— Ти кажеш у червні? — перепитала вона подругу.— Та в них же тут «Ретрит для самотніх сердець».

— Моє серденько ду-у-уже самотнє, — Саша театрально приклала обидві долоні до області серця. — А твоє — взагалі розлучене, — сумно додала вона.

— Розлучене і не шукає собі нових пригод, — Ніна відпила ягідного смузі з виглядом все ще абсолютної байдужості до ретриту.

— Це лише тиждень, — Саша махнула офіціанту. — Ти ж можеш подарувати мені сім днів свого життя?

Поки Ніна все ще боролася із сумнівами, до них підійшов смаглявий офіціант у темному фартушку з вишитою на ньому назвою ресторану. Коли він записав замовлення Саші, трохи провагавшись, сказав до Ніни:

̶  Я мимоволі почув вашу розмову про ретрит…

«Авжеж почув, — цьому Ніна зовсім не дивувалася. — Сашку чути й видно навіть з Космосу».

— Хотів сказати, — продовжив він, — що їздив на такий минулого року. І це не щось, де вас із кимось зводять… сватають. Навпаки, допомагають усвідомити, що бути самому, в сенсі без пари, — це не проблема, і зовсім не трагедія. І місце справді дуже гарне. А ще наставник Орест — він наче філософ і психолог одночасно. З ним так цікаво говорити.

— Дякую, Юрію, — посмішка Саші засяяла ще яскравіше. — Може, хоч з вашою допомогою умовлю її.

Ніна все ще не вірила, що робить це, хоча її смугасту валізу щойно забрали у багажне відділення компактного туристичного автобуса, а сама вона стояла перед пасажирськими дверима і крізь затемнені окуляри роздивлялася тих, з ким мала провести десь посеред гір весь наступний тиждень. Саша мило гомоніла з водієм, дивовижно худорлявим, як для цієї професії, чоловіком середнього віку.

«Хтось із них може бути маніяком, який переріже там нас усіх і згодує крукам», — погляд Ніни перебігав з одного обличчя на інше.

Шестеро жінок, включаючи їх із Сашею, п’ятеро чоловіків, рахуючи наставника Ореста, але без водія — той на ретрит не залишатиметься. Хтось виглядав втомленим, хтось, як і вона сама, все ще вагався чи сідати в автобус. Ентузіазм був помітним лише в Саші і ще однієї дівчини, яка вже явно накинула оком на наставника їхньої групи. То був високий блондин, на думку Ніни, надто молодий для свого звання. Та вона не могла не погодитися, що від одного його виразу обличчя і голосу ставало якось дивовижно спокійно.

«Спасибі, хоч не «гуру» просить себе називать, — думала Ніна. — Хоча, суть десь та сама».

В цей момент до неї підійшов Орест, злегка торкнувся плеча й запитав:

— Хочете залишитись тут, у своєму звичному житті?

Ніна сприйняла це, як виклик. Вона зняла свої окуляри, і рішуче глянувши в сірі очі наставника, відповіла:

— Я хочу провести незабутній тиждень у Карпатах, — після чого розвернулася і пішла сідати в автобус, переймаючись лиш тим, чи не закороткою виглядала її квітчаста сукня, коли вона піднімалася по сходинках.

«Принаймні тут не треба виходити із зони комфорту в буквальному сенсі», — Ніна оглядала свій дерев’яний будиночок, де була рада побачити чистеньку душову й білий умивальник з круглим дзеркалом над ним, цілком пристойне ліжко, на яке, щоправда, їй самій потрібно було заслати постіль, і полички для речей, де, попри її скептичні очікування, не виявилося пилу. Все виглядало так, як і обіцяли фото на сайті.

— Ну як тобі? — Саша звичним ураганом залетіла в двері. — Тут точнісінько так само, як і в моєму! Супер! Я просто в захваті.

— Я теж, — зізналася Ніна. — Мій захват не такий очевидний, але станом на зараз я рада, що ти вмовила мене на цю поїздку.

— І тебе вже не лякає тиждень без мобільного зв’язку й Інтернету? — Саша всілася на матрац, і підібгала під себе ноги.

— Згадую всі відпустки, коли робила якісь термінові правки проєктів на пляжі на слізне прохання моєї милої начальниці, якій так важко в цьому відмовити, не втративши роботу, і, так, мене нітрохи вже не лякає, навіть радує перспектива прожити тиждень без смартфона, — Ніна демонстративно витягла його із сумочки і глибоко запхала в бокову кишеню валізи. — Єдине, чого мені тут не вистачатиме — це фен. 

— Та просто вставатимемо раніше, в той день, коли треба буде помити голову, — у Саші й на це було легке рішення, як ледь не на кожну життєву ситуацію. 

Жінки прочитали розпорядок першого дня — на поличках у кожному будиночку лежав роздрукований аркуш. І, слідуючи йому, вийшли о десятій, орієнтуючись за механічним годинником біля вхідних дверей, щоб готувати перший спільний обід. 

Орест посадив усіх навкруг невеликого вогнища, обкладеного крупним гранітом. Дівчина, яка на думку Ніни, надто часто змахувала своїми довгими віями в його сторону, виявилася асистенткою наставника.

— Наталя роздасть кожному продукти, які вам треба почистити й нарізати, — виголосив Орест. — Робіть це звичним для вас способом. 

— Я ніколи не готував їжу, навіть салат не нарізав, — підняв руку рудоволосий хлопець, якому на вид було не більше двадцяти. 

— Тоді хай тебе скерують інстинкти, Андрію, — наставник поблажливо посміхнувся. 

— Цибуля, ну звичайно, — тихо буркнула собі під носа Ніна, отримавши свій продукт, ніж і дошку. 

Почув її Орест, чи ні, але з виглядом найсправжнішого Інста-гуру, сказав до всіх:

— Ми притягуємо те, що подібне до нас самих. Поки займаєтеся цими продуктами, подумайте над тим, чому вам дісталось саме те, що дісталось.

В процесі готування кожен по черзі коротко розказував про себе та чому приїхав на цей ретрит.

— Мені запропонувала подруга, — просто сказала Ніна, не бажаючи, як інші, вдаватися в подробиці, чому ж їхнє серце самотнє й потребує перезавантаження. — Сподобався візуал сайту — і ось я тут.

Поки бограч повільно варився на вогні, Наталя принесла для всіх вже нарізані хліб, сир та велику тарілку суниць. Орест своїм беззаперечно приємним голосом виголошував те, що звучало для Ніни як топ шаблонних мотивуючих фраз з Інтернету. Тому вона більше сфокусувалася на непомітному  спостереженні за Наталею. Дівчина дивилася на Ореста наче він був наймудрішою людиною світу. 

"Можливо, це просто входить в її посадові обов'язки, — думала Ніна. — Але навіщо так часто його торкатися?"

По обіді жінка зрозуміла, що безцеремонні дотики були тут просто в порядку речей. Для початку її приобійняв за плечі Орест, поки троє чоловік, яким цього разу випало мити посуд, збирали брудні тарілки й ложки, а інші розійшлися по своїх будиночках. 

— В цибулі немає нічого поганого, — сказав наставник їй на вухо. — Вона корисна. І потрібна для багатьох страв. Цибуля створена точно не для самотності. 

— Дякую, що поділилися персонально зі мною цією цінною думкою, пане Орест, — Ніна вивільнилася з його руки і пішла до свого будиночку перевдягатися для купання. 

Трав'янистий спуск до озера виявився нетривалим і досить пологим. Вода виглядала здалеку блакитною, а зблизька — бездоганно чистою. 

— Все ще хочеш на море? — спитала Саша, і, не чекаючи відповіді, першою побігла у воду. 

Ніна довше всіх залишалася на березі й не поспішала знімати своє візерунчасте парео. Наталя з'явилася поряд так несподівано, що жінка аж сіпнулася. Асистентка взяла її за руку і повела до озера.

— Якщо немає бажання плавати, просто постій у цій воді, — сказала вона своїм ніжним голосочком. 

Якщо в перший день у Ніни не було бажання ані плавати, ані вести індивідуальні бесіди з наставником чи його асистенткою, то вже на третій це змінилося. По-перше, вони були обов'язковою частиною програми, по-друге, і в позапрограмний час Ніна зіштовхувалась з кимось із цих двох то тут, то там, в тому числі й біля озера, куди вона стала ходити у вільні вечірні години. Навіть не задаючи конкретних питань, їй вдалося дізнатися від Наталі, що Орест почав займатися ретритами після смерті його дружини чотири роки тому. А сам наставник неодноразово давав зрозуміти, що готовий залишити своє горе позаду й почати нові стосунки.

— Аня — така мила дівчинка, — розповідала Саша за миттям посуду, яке випало їм з Ніною на вечір четвертого дня. — Вона розійшлася з хлопцем буквально тиждень тому — він не розумів, чому в неї не знаходиться на нього часу під час сесії. Наталя — її колишня сусідка по кімнаті, яка випустилася минулого року, порадила поїхати разом з нею сюди. О, до речі, ти знала, що Наталя — небога нашого наставника?

— Не знала, — хоч у них з асистенткою було вже чимало розмов, та не про її родинні зв'язки.

Аня повернулася озброєна новими губками з люфи для посуду, тож про неї вони більше не говорили. Натомість всі втрьох вголос роздумували над тим, чи стануть парою Андрій, який вже встиг навчитися чистити й нарізати овочі, і Настя — третьокурсниця з блакитними пасмами волосся. 

Того вечора небо вперше було абсолютно чистим і зірки здавалися такими близькими. Орест позапрограмно викликав усіх на танці під зірками. З музичних інструментів був лише невеликий барабан, на якому наставник і задавав ритм танцю. В якийсь момент його змінила Наталя, і сам він опинився поряд з Ніною. Вони не торкалися один одного, та все ж, їх танець, який на перший погляд складався із суто хаотичних рухів, виглядав як парний. 

Наступного ранку Ніна вирішила змінити свій звичний графік і піти до озера на світанку, а не ввечері. Вона й не уявляла, що о пів на шосту буде так холодно, хоча сонце зовсім не шкодувало свого світла. Жінка була абсолютно впевнена, що хоч у такий час зможе побути сама біля води, спокійно поплавати чи просто посидіти на березі й подивитися на блакить і зелень. Та вже на спуску вона побачила, як з води виходив Орест. Він теж помітив її, помахав рукою і посміхнувся. 

— Вітаю у п'ятому дні, — сказав він, коли жінка підійшла ближче. 

— Вітаю, — коротко відповіла вона. 

— Як відчуття після минувших чотирьох?

— Приємні, — щоб не вв'язуватися в тривалу розмову, Ніна вирішила одразу піти в воду. — Та, сподіваюсь, ми більше не будемо нічого ліпити з глини, як учора. 

— Чому ж? Твоя тарілка вийшла досить гарно, — йому довелося сказати це голосно, бо жінка вже почала плисти, повільно віддаляючись від берега. 

На довго її не вистачило. Ранкова вода була ще холоднішою, ніж вона могла уявити. Тягнучи ліву ногу, стопу якої звело судомою, Ніна вишкандибала на берег і з приємним подивом помітила залишену для неї туристичну ковдру. 

Ще два дні пройшли переважно в колективних прогулянках, розмовах у колі й індивідуально з Орестом, традиційних щоденних спільних плаваннях в озері й готуванні їжі. В ніч з шостого дня на сьомий їм з Орестом і Наталею випало стерегти вогнище — його не гасили від самого першого дня. І навіть коли траплявся дрібний дощик, воно продовжувало горіти. 

Ніна отримала на цю ніч спальний мішок, вовняні жилет і шкарпетки. Наталя відлучилася погомоніти з Анею, тож Ніна з Орестом провели тривалий час на одинці. Жінка намагалася не думати про те, що вже було очевидним для всіх — наставник дивився на неї закоханим поглядом. Вона переконувала себе, що з хаотично закрученим жмутком волосся і в широченному жилеті вигляд її був далеко на чаруючим навіть для чоловіка з давно самотнім серцем.

"А ще він молодший за мене на цілих три роки, — Ніна недавно дізналася, що Оресту було двадцять вісім. — Якщо він і задивляється на когось із цієї групи, то хіба на милих веселих студенточок".

Лише його несподіваний поцілунок показав, як вона помилялась. 

— Моя мила цибулько, — Орест провів пальцями по закрученому волоссю жінки, яке справді скидалося на цибулину. — В тобі все ще багато гіркоти. Я тобі не особливо допоміг від неї позбавитися. Певно, це через мій жахливо непрофесійний прояв почуттів. Та я не хочу більше їх ховати. Ти закохала мене в себе, цибулько. 

Ніна більше здивувалась своїй власній реакції, ніж цьому палкому зізнанню. Вона певна була, що якщо таке станеться, — тактовно, але рішуче дасть наставнику відкоша. Та в цей самий момент чарівної зіркової ночі, поряд з  гарячим вогнищем і не менш гарячим серцем Ореста, їй цього зовсім не хотілося. І, щоб не наговорити ніяких дурниць, вона просто поцілувала чоловіка. 

На сьомий день вони поводилися так, ніби ніхто з групи ні про що не здогадувався. Лише під вечір, коли завантажували речі в автобус, Орест допоміг Ніні з валізою і наче ненароком ковзнув своєю рукою по її долоні. І цього разу його дотик не викликав у ній і натяку на роздратування. 

— Дивись, дивись, Настя з Андрієм сідають разом, — шепнула Саша, коли всі вже зайшли в автобус. — Хочеш, я поміняюся місцями з Орестом. Нам з Нат буде про що погомоніти.

І, хоч це змусило Ніну зашарітися, вона відповіла: 

— Хочу. 

Сафі Байс, 2023 рік.