Роман "У що повіриш ти?" тепер можна читати онлайн

 

«Врятуй мене – криком відчаю зривається з губ шепіт, злітає до стелі й розбивається об стіни тиші. Врятуй мене. Від мене самої. Від тієї мене, яка не вміє жити в цьому світі. І вчитися не хоче. Врятуй мене від цих думок, від цього життя. Врятуй мене. Забери мою душу у краще місце, туди, де вона зможе знайти щастя і спокій. Врятуй мене. Це мій останній шанс на порятунок. Почуй мене. Сьогодні. Бо завтра я вже нічого не скажу. Бо завтра я знову сховаюся за своєю маскою щасливої дівчинки, в якої все добре. Безнадійно добре на віки вічні. І все залишиться на своїх місцях. І це коло буде завжди замкнутим.  І я довіку кружлятиму ним, доки старість і неміч не зупинять. Врятуй мене від такої долі.

Зараз я танцюю на розпеченому лезі, на межі власного урвища. Це танець гордості, або ж гордині. Але він не скінчиться, доки грає ця музика. Чи, можливо, ти врятуєш мене». 

Це були останні слова в блокноті Яни. Вона написала їх тієї ночі, після якої її більше ніхто не бачив. Ми з братом, Ліною і всіма дівчатами з їхнього танцювального гурту продовжуємо пошуки. Поліцейські запевняють, що Яни вже немає серед живих. Але ніхто з нас не вірить у це. Якби вона згоріла на заправці Ігоря, знайшли б хоч якісь останки. Зуби, наприклад. Колись чув, що зуби не згоряють і не розкладаються навіть за півтисячі років.

Ігоря забрали на Шведську (це ми нашу психлікарню так називаємо, бо вона навпроти Поля Полтавської битви, де в 1709 році безглуздо стрілялися шведсько-козацьке й російські війська). Досі в голові не вкладається. Він же був взірцем нормальності й успішності. Ми всі раділи, що в Яни нарешті з’явився такий чоловік. Тобто, не офіційний чоловік, вони просто жили разом. Новенький дім у приватному секторі міста, в Ігоря – мережа паливних заправок, у Яни – студентське життя і танцювальні гастролі. Хіба ж не щастя? Якби тільки моя сестра вміла бути щасливою. Здається, вона не вміла. Не могла впустити щастя чи то в своє життя, а чи в мозок. Або ж у її сірій речовині щось вийшло з ладу. Ще тоді, коли померла Ліза. А потім і смерть Віктора наклала свою психологічну печатку. 

Тієї ночі, коли зникла Яна, Ігор підірвав чотири свої заправки. Три за містом і одну в Полтаві. Працівники на кожній загинули, тому ніхто не може сказати, як і чому Ігор це зробив. Його знайшли вранці, на згарищі останньої, під Мачухами. Поліцейським здалося дивним, що на ньому не було ані попелу, ані сажі, ані опіків, але він ридав і ніс якісь нісенітниці про привидів циган. Говорив, що це їхня помста, що вони влаштували всі ті вибухи й забрали Яну. Певна річ, його відправили у дурку.

Читати повну версію роману "У що повіриш ти?"