Драконова казка

Знає старезна Європа історій таких біля сотні,

Щедро приправлених цукром любові і подвигів,

Тільки один динозавр, що літа над безоднями,

Ближче до правди розкаже із власного погляду:

"Слухайте всі! І майбутні принцеси, і лицарі,

І королеви, селяни, торговці, і люди невситні!

Я не кажу "королі", зовсім не згадую принців —

Зайняті завжди ці люди усім мимолітним.

А королеви — на них всі тримаються за́мки.

З жінки на троні, як завжди, усе й почалося.

Доки король десь виписував правила-рамки,

Принц закладав собі воском зелене волосся,

Жінка з престолу пішла турбувати дракона,

Склала угоду в літах королева безстрашна:

Золота людям просила, взамін по закону,

Що його випишуть легко числом учорашнім,

Будуть у дар мені юних принцес віддавати,
Серцем невинних і повних надій та любові.

Що мені з того? На це промінять діаманти?

Але була там одна... Очі претемні тернові.

Дав діамантів сміливій отій королеві,

Золотом щедро засипав бруківку і площі.

У королеви тієї і серце, і нерви сталеві:

Скільки людей один одного вбили за гроші!

Діва моя серед гір. Усіх діамантів гарніша.

Страх свій старанно ховає від мене, та тільки ж

Хто перед нею? Кульгавий дракон найстаріший.

Може, принцесо, ти в кращого мене повіриш?

Хай і говорять, що гнівом бува вибухаю,

Можу тебе спопелить, не лишивши і сліду,

Хай і говорять, що гіршої долі немає,

Ніж у дракона закритою бути від світу,

Глянь, моя дівчинко, там, за цією бронею,

Серце дракона не чорне, як кажуть селяни.
Хай не лякає воно тебе диким вогнем —

Той тільки зрадників духом слабких спопеляє".

Сафі Байс