Мабуть... закохана

Вона, мабуть, закохана й щаслива,

А він не вірить у ті балачки.

В душі у нього музика мінлива,

І він бува нестерпний та різкий.

Говорить він, що в неї гарні очі,

Та це лише...лише завдяки весні.

Вона свій розум слухати не хоче,

Про нього пише віршики, пісні.

ПР:

Вона літає в небесах,

В рожевих хмарах мрій своїх,

Приходить він до неї в снах,

І не розділять більше їх.

Навіщо та йому любов,

Її страждання, почуття?

Байдужий він до неї знов.

А він - це все її життя.

В його душі нема для неї місця,

І неважливо, хто вона така.

А за вікном вітри зривають листя,

І сіра вдалечінь біжить ріка.

Нічого він у ній не помічає,

Байдужість і нудьга в його очах,

Але вона надії не втрачає,

І знову в них вечеря при свічах.

Сафі Байс